лоно
ГРУ́ДИ (передня частина тулуба від шиї до живота), ЛО́НО поет., ПЕ́РСА (ПЕ́РСИ) поет., ГРУДИ́НА розм., ГРУДНИ́НА розм., ПА́ЗУХА розм., ГРУДНИ́ЦЯ розм. Він купався, зайшовши по груди у річку (О. Довженко); Не тратили (батьки) надії, що час або якийсь випадок звернуть їм дитину, притулять її знов до чулого батьківського лона (М. Коцюбинський); Золота грива Перса покрила У коня вороного (пісня); Терпило колесом випинав могучу грудину (С. Васильченко); Він з'явився в дверях, розхристав сорочку й показав волохату груднину (С. Чорнобривець); Виразно чув (Данько), як десь у пазусі йому, за худими, молоденькими реберцями тріпочеться серце (О. Гончар); Робусинський і собі ліг недалечко, виставив грудницю, щоб провіяло (А. Свидницький).
ГРУ́ДИ (молочні залози жінки), ЛО́НО поет., ПЕ́РСА (ПЕ́РСИ) поет., ГРУДЬ розм., ПА́ЗУХА розм.; БЮСТ (як частина фігури). Уже я його (дитя) тулила-тулила до грудей — що ж ти там висмокчеш? — порожнісінько!.. (Панас Мирний); Хто світле немовля живе Від лона матернього рве?.. (М. Рильський); Виразно розділені й окреслені перса уже чекали материнства (М. Стельмах); Коли ж дитина голосно плакала,.. вона розгортала пазуху і своєму ненаглядному давала грудь (С. Чорнобривець); Нічого не знає (маля), Маленькими ручицями Пазухи шукає (Т. Шевченко); Стоїть (Оксана) усміхнена, приязна, з високим бюстом (О. Гончар).
ЖИВІ́Т (частина тіла людини і тварини), ЧЕ́РЕВО розм., ПУ́ЗО фам., УТРО́БА фам., ЧЕРЕ́ВИНА розм. рідше; ЛО́НО книжн., поет. (про частину тіла як символ материнства). — Захворів. Живіт болить, ламає мене всього (О. Донченко); Гафійка чухала їм (свиням) животи (М. Коцюбинський); Бідний з праці рветься — багатому черево дметься (прислів'я); Облизався неборака, Та меншого в пузо — Аж загуло!.. (Т. Шевченко); — Не подобає воїну, не учинивши подвигу.., утробу свою насищати (Я. Баш); На піч мене пустіть, на саму середину загріть черевину (Словник Б. Грінченка); Будь лоно прокляте, що ворога зносило (М. Рильський).
НА́ДРА мн. (глибинні місця й усе те, що міститься під земною поверхнею); ГЛИБИ́НИ мн., ЛО́НО поет. (про надра землі, глибину вод). Мудрий дар був у старого шейха: чув він воду в надрах гори, як чує лікар хворобу в грудях недужого (З. Тулуб); Розвідники земних надр; Ледь помітні серед комишевих заростей, киплять і киплять вони (чорториї на Сиваші) день і ніч, ..невтомно виганяючи з таємних глибин багнюку та пісок (О. Гончар); Злий дух вийшов чорним димом з лона землі і огненною хмарою полинув понад землею (Леся Українка). — Пор. 1. глибина́.
ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ. Бульбашками береться поверхня води (А. Шиян); Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла, підвівши червоні плавники під самий верх води, і зникла в глибині (М. Стельмах); По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман (М. Коцюбинський); Місцевість була нерівна. Вибої, круті пороги чергувалися з рівними площинами (І. Сенченко); Перед очима, на білій гладіні дошки, — чорні тонкі штрихи, які іноді зливаються, вимальовуючи чіткий силует дерева чи куща. Малюнок... (В. Козаченко); Лілеї цнотливо красувалися на спокійному дзеркалі води (О. Бердник); Посеред високої дороги природа створила невелике плато.. На цій площинці грузинський народ любовно створив надзвичайний своєю простотою і величчю літературний пантеон (Т. Масенко); Повертаючи на вузьку площадку університетського подвір'я, з зачудуванням вдивлявся (Іван) в обличчя кожного зустрічного юнака (П. Колесник); Землі родюче лоно Підніме соки з глибини — І висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Л. Первомайський).
Словник синонімів української мови