марш
I. МАРШ (музичний твір у чіткому ритмі), ХОДА́ діал. Над нами має скорботними крильми Шопенів марш, крізь мідь злетівши строгу (М. Рильський); Стоїть (справник) та свистить — якусь жовнірську ходу висвищує (Марко Вовчок).
ПОХІ́Д (пересування, перехід організованої групи людей, перев. військових, з певною метою, завданням), ВИПРА́ВА заст.; МАРШ (пересування війська похідним ладом на дальшу відстань). Кортить йому знати про тих давніх людей, що насипали оці кургани-могили в степах і ходили звідси в далекі походи (О. Гончар); — Твоя робота відчутна й серед повсталих, — вони стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (І. Ле); Олесь зачав рідше бувати у мене. Літні марші, а далі маневри, далі знов служба — цілими тижнями (І. Франко).
ГА́ЙДА розм. (заклик, спонукання іти куди-небудь, робити що-небудь), МАРШ розм., ГАЙ діал., ДЕ́ЙКО діал. (Суходоляк:) Гайда на панський фільварк! Викличемо пана на хлопську розмову! (Ю. Мокрієв); — А тепер — гайда спати (М. Стельмах); — Марш мені зараз малину рвати (М. Коцюбинський); Ноги на плечі, та й гай у долину! (І. Франко); А наш Рябко, кажу, все спати не вкладався, Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток: То зазирне в курник, то дейко до свинок (П. Гулак-Артемовський).
I. ГЕТЬ (наказ відійти або залишити кого-небудь); ГЕ́ТЬТЕ (стосовно багатьох); МАРШ розм., НА ВИ́СТУПЦІ ірон., ПРІЧ діал., ВА́РА діал. (наказ відійти); ГА́ЙДА розм. (зі сл. звідси, звідціль — наказ залишити дане місце). — Геть, не заважай мені, — гукає Маковей сусідові-зв'язківцеві (О. Гончар); (Ключар:) Гетьте звідси усі чужі! Одвідали, ну й досить (Леся Українка); — Ану марш із хати! — притупнула Килина ногою на собаку (Є. Гуцало); — Ну, а тепер з хати — на виступці! (Панас Мирний); Мов ужалена змією, скочила Маруся на ноги — Пріч!.. (Г. Хоткевич); — Вара, вара з-під віконця, хлопче (П. Чубинський); (Максим:) Цить, Галю, тихо! Світло погаси мерщій, Та й гайда звідціль хутчій (М. Кропивницький).
Словник синонімів української мови