назирити
ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).
ПОБА́ЧИТИ (сприйняти зором), СПОСТЕРЕГТИ́, НАБА́ЧИТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ розм., НАГЛЯ́ДІТИ розм., НАГЛЕ́ДІТИ розм., УГЛЕ́ДІТИ (ВГЛЕ́ДІТИ) розм., УГЛЯ́ДІТИ (ВГЛЯ́ДІТИ) розм. рідше, ЗГЛЯ́ДІТИ (ЗОГЛЯ́ДІТИ) розм., ЗГЛЯ́ДІТИСЯ (ЗОГЛЯ́ДІТИСЯ) розм., ЗГЛЕ́ДІТИ (ЗОГЛЕ́ДІТИ) розм., ЗГЛЕ́ДІТИСЯ (ЗОГЛЕ́ДІТИСЯ) розм., ЗАГЛЯ́ДІТИ розм., ЗАГЛЕ́ДІТИ розм. рідше, ПОВИДА́ТИ розм., НАЗИ́РИТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., УЗРІ́ТИ (ВЗРІ́ТИ), УЗДРІ́ТИ (ВЗДРІ́ТИ) заст., ЗО́ЧИТИ заст., ПОСТЕРЕГТИ́ діал., УВИ́ДІТИ діал., ДОГЛЯ́НУТИ діал., ЗАГЛЯ́НУТИ діал., ЗАЗДРІ́ТИ діал., ЗУ́ЗДРІ́ТИ діал., ЗВИ́ДІТИ діал., ПОВИ́ДІТИ діал., УЗОРИ́ТИ (ВЗОРИ́ТИ) діал., ПОНАЗДИВИ́ТИСЯ діал. І знов Донеччина... і вітер верби хилить... Й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле... (В. Сосюра); Андрій не відразу спостеріг, що з-за нього, через його голову, дивиться на дівчину довготелесий Денис (Л. Дмитерко); Одного вечора набачив Тараса у тому садку художник Сошенко (Панас Мирний); Тут не страшно, моє серце, люде не наглянуть (Ганна Барвінок); — Ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі Мужа такого, як той Одіссей (переклад Бориса Тена); Якось я нагледів Світлану в студентському гурті, що після лекцій виходив з інституту (Є. Гуцало); Юстина придивлялася, щоб побачити ворону, й не могла її угледіти (Б. Харчук); Назустріч їм виступив Максим. Вглядівши його нагло перед собою, торбешники.. перелякалися (І. Багряний); Зоглядів (Тарас) — щось у червоній плахті із жовтою на голові стрічкою (С. Васильченко); Микола зоглядівся, що в його не було ні шматка хліба, ні краплі води (І. Нечуй-Левицький); Він не зогледів, що я тут, коло хатніх дверей ховаюсь поза дубом (Марко Вовчок); Трохи повернув (Петро) голову, скосив очі і заглядів кінчик червоної хустки (С. Васильченко); Зайшла (Марися) на подвір'я й загледіла коло автобуса гурт чимось занепокоєних людей (О. Гончар); Чкурнем — і поки сонце зійде, Енея мусим повидать (І. Котляревський); Ледве вийшов (Славко) до сіней, назирив крізь відчинені двері, як на подвір'ї йшов до криниці мужик (Лесь Мартович); Просто на нього йшло п'ятеро озброєних людей. За снігом не можна було розчовпати — свої це чи чужі (Л. Первомайський); Аж зомліла (Ярина), як узріла; І старий заплакав, Як побачив на коневі Такого юнака (Т. Шевченко); Я собі ще дописував якусь роботу, а він, зочивши рукопис, узяв його перегортати, розглядати (А. Кримський); — Де він, той, як його — "американець"? — вже з сіней чути було голос. — Ану, най увижу його! (М. Томчаній); А я з гори на долині черемшину ріжу, Як догляну файну любку, на колінах лізу (коломийка); Вертілась (Настя) перед маленьким дзеркальцем,.. щоб хоч одним оком заглянути довгий кінець гарної хустки (М. Коцюбинський); Дівчатка ждуть мене.. Ховаються, біднятка, з цвітами, щоб Савицький не заздрів та не забрав їх їм (Уляна Кравченко); З засіка зуздріло маленьке мишеня, Що кошеня піймав кудлатий (Л. Боровиковський); Багато міст, містечок, сіл звидів Яким, мандруючи з цирковою трупою (С. Ковалів); (Голохвостий:) Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю (М. Старицький); Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався (П. Чубинський); — Ось же я портрет її покажу вам. Поназдивитесь! (А. Свидницький). — Пор. 1. ба́чити.
Словник синонімів української мови