наповнити
НАБИ́ТИСЯ (про людей — зійтися, з'явитися в якесь приміщення, обмежений простір у великій кількості), НАТО́ВПИТИСЯ розм., НАЛІ́ЗТИ розм., НАПХА́ТИСЯ розм., НАТИ́СНУТИСЯ розм. — Недок.: набива́тися, нато́вплюватися, нала́зити (наліза́ти), напиха́тися. Вмить набилося стільки народу, що стало тісно (З. Тулуб); До двох невеликих.. кімнат натовпилася сила народу (Л. Смілянський); (Ганна:) Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір'я... (М. Кропивницький); В гірські села напхалося стільки жандармів, що на собаку кинь дрючок, а на жандарма влучиш (С. Чорнобривець); Більше робітників, вони (пани) менш платять! Натиснеться люду багато, ну, вони платню знижають (І. Франко). — Пор. 1. напо́внити.
НАПО́ВНИТИ (про людей, тварин — зайняти весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., НАВОДНИ́ТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАБИ́ТИ підсил. розм., ЗАГАТИ́ТИ підсил. розм., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше, ЗАПРУДИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), перепо́внювати (переповня́ти), по́внити поет. наво́днювати (наводня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), забива́ти, зага́чувати, заполо́нювати (заполоня́ти), запру́джувати. Поранені наповнили все місто (О. Довженко); Натовп викотився із станції, заповнив невеличкий перон (О. Десняк); Відвідувачі сповнювали їдальню (М. Трублаїні); Весело щебетали пташки, вони, здавалось, переповнили всі кущі (А. Трипільський); Вони (жителі) наводнили всі вулиці і провулочки маленького містечка (О. Іваненко); Раптом овеча отара залляла вулицю (М. Коцюбинський); Від самого ранку заливали, затісняли, затоплювали череди, ряди, полки волів, корів, овець усі шляхи, вулиці, площі (І. Франко); Двір на Горі й усі кінці забили люди (С. Скляренко); Загатили (козаки) весь майдан народом до церковної огорожі й до самого ганку волості (С. Голованівський); (Тірца:) Набіжать шакали від пустині, заполонять зруйновану обору (Леся Українка); Натовп запруджував вулицю від стіни до стіни (П. Панч). — Пор. 2. наби́тися.
НАПО́ВНИТИ (про звуки, запахи, світло, морок тощо — поширюючись у повітрі, охопити весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, ВИ́ПОВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), випо́внювати (виповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), по́внити поет. перепо́внювати (переповня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), заполо́нювати (заполоня́ти). Величний рев органа наповнив усю церкву (О. Довженко); Станція. Рідні довкола. Гомін заповнив перон (С. Олійник); Не сильний, але чудовий тенор, яким обдарувала природа Миколу, виповнив кімнату задушевним ліризмом (Я. Баш); Одцвіли бузок і акація. П'янкі, прохолодні аромати квітучої липи сповнили місто (Ю. Мартич); Палату повнить гомоном сріблистим розбуджений зальотним вітром сад (І. Гончаренко); А потім сонце залило Уфу, Зогріло нас, таки промерзлих трохи (М. Рильський); Хмари сунули прибійними валами, поспішали затопити все своєю гнітливою похмурністю (Ю. Бедзик); Степова тиша знову заполонила нічліжан (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. наси́чувати, 2. оповива́ти.
НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.: насити́ти, просочи́ти, прося́кнути (прося́кти), напої́ти, пройня́ти. Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наситили хатнє повітря специфічним запахом (М. Коцюбинський); Падає його голова, пересихають губи, липкий холодний піт просякає сорочку (З. Тулуб); Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (О. Досвітній); Кипариси слухають (ніч)... І поять ніч пахощами (Остап Вишня); Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (С. Журахович). — Пор. 2. напо́внити.
ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо — поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ (ОБГОРТА́ТИ), ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ), ОБІЙМА́ТИ (ОБНІМА́ТИ), ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ (УКРИВА́ТИ), ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ (ОБХО́ПЛЮВАТИ), ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ (УГОРТА́ТИ) рідше, СПОВИВА́ТИ рідше; ОПУСКА́ТИСЯ на що (окутувати собою що-небудь). — Док.: опови́ти, огорну́ти (обгорну́ти), обку́тати (оку́тати), обійня́ти (обня́ти), покри́ти, вкри́ти (укри́ти), пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти (обхопи́ти), облягти́, окри́ти, вгорну́ти (угорну́ти), спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). — Пор. 2. напо́внити.
ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).
Словник синонімів української мови