нап'ястися
НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.
НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), РОЗДУВА́ТИСЯ (РОЗДИМА́ТИСЯ) підсил., ДУ́ТИСЯ розм. — Док.: наду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся), зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап'ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її (жінку), здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить (сотник) попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ'яненко); (Марта (співає..):) Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).
НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (про тіло, м'язи і т. ін. — під впливом фізичних зусиль ставати пружним, тугим), НАПИНА́ТИСЯ, НАТЯГА́ТИСЯ (НАТЯ́ГУВАТИСЯ), ПРУЖИ́НИТИ, ПРУЖИ́НИТИСЯ розм., ПРУ́ЖИТИСЯ рідше (напружуватися і розслаблюватися, часто ритмічно). — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), натягти́ся (натягну́тися). Все тіло дивно напружилось в нього (М. Коцюбинський); Видко було, як мускули на руках нап'ялись, мов пружини (Леся Українка); До хвилюючого дрижання натягується тіло (М. Стельмах); Карпенко ще сидить на місці, але видно, як пружинять його м'язи на шиї (В. Собко); "Ану, хто перший підніме голос і руку" — без остраху пружинилось мускулисте тіло (М. Стельмах).
НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯ підсил., НАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) підсил., СИЛКУВА́ТИСЯ підсил. розм., ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) підсил. розм., ТУ́ЖИТИСЯ розм. рідше. — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь — травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує (колода під час сплаву) рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться — та що ж? (Г. Хоткевич). — Пор. 1. надрива́тися.
Словник синонімів української мови