насовувати
НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.
НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про неживі предмети, явища природи тощо — переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь), ПІДХО́ДИТИ, ПІДСТУПА́ТИ, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка й обставин місця (ставати ближчим); ПІДБИРА́ТИСЯ (наближатися непомітно або повільно, поширюючись чи розповсюджуючись кудись); НАХО́ДИТИ без додатка (про дощ, хмари і т. ін.); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ (на кого-що і без додатка — наближатися якоюсь масою, значним габаритом). — Док.: набли́зитися, підійти́, підступи́ти, збли́зитися, прису́нутися, побли́жчати, підібра́тися, найти́, насу́нутися, насу́нути. Скреготання танків наближалося (П. Панч); Під час великих дощів у горах вода теж заливала цю галявину, підступала до дороги (М. Томчаній); Музика зближається. Проходить полк (В. Самійленко); Фронт присунувся вже зовсім близько (Я. Качура); Сонце близилося до землі (О. Стороженко); Рев юрби ближчає (Леся Українка); Прибій.. заливав прибережну долину і підбирався до мішків з сіллю (М. Коцюбинський); От хмари усе находять, усе находять... (Г. Квітка-Основ'яненко); Просто з поля насувалися машини з громіздкими понтонами (О. Гончар); Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява (С. Васильченко); Ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (І. Драч); Навала сунулася, як чума, невмолима й жорстока (І. Ле). — Пор. 1. насува́тися.
НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (під час руху до кого-, чого-небудь — показуючись, ставати ближчим і виднішим), БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; НАПЛИВА́ТИ на кого-що і без додатка (наближатися з нечіткими контурами); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) (на кого-що і без додатка — про щось велике, громіздке). — Док.: набли́зитися, побли́жчати, збли́зитися, прису́нутися, наплисти́ (напливти́), насу́нутися, насу́нути. Довго бореться з хвилями плавець, а маяк.. не наближається (М. Трублаїні); А береги все насувалися, ближчали (З. Тулуб); Ударив візник коней враз: Мій повоз швидше покотився; Малюнок (марево) зближувавсь до нас (Я. Щоголів); Чорний ліс ближче й ближче. Він присувається з кожним кроком, густий, нашорошений (О. Донченко); Льошка скеровував човен впоперек Ревуна, на шахтарське селище, яке напливало, ближчало (Ю. Мокрієв); Попереду насував на машину ліс (О. Копиленко).
НАДІВА́ТИ (приладжувати, прикріплювати щось на чому-небудь; надягати головний убір, окуляри, маску тощо), НАДЯГА́ТИ, ОДЯГА́ТИ, НАКЛАДА́ТИ розм., НАПИНА́ТИ розм., НАСА́ДЖУВАТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм., ЧІПЛЯ́ТИ розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) (із зусиллям); НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) розм. (про головний убір — глибоко й щільно). — Док.: наді́ти, надягти́ (надягну́ти), одягти́ (одягну́ти), накла́сти, наложи́ти розм. нап'ясти́, насади́ти, начепи́ти, почепи́ти, натягти́ (натягну́ти), насу́нути. — Виймайте ж із стріх гвинтівки, надівайте патронташі і — гайда! (А. Головко); Любов входить і надіває абажур на лампу (Леся Українка); Коли корова, не надівай сідла (прислів'я); Роман Блаженко теж надягає на міну додаткові заряди (О. Гончар); Камо мовчки простягає руки, санітар одягає наручники йому (О. Левада); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (М. Коцюбинський); Трохи згодом нап'яли на його (Максима) мундир, муницію (амуніцію) — ранець, каску (Панас Мирний); Він витяг окуляри в залізній оправі і поважно насадив їх на носа (В. Собко); — Я розхвилювалася.. Переодяглась, начепила капелюха. Пішла (Ю. Яновський); Кайдашенко вже натягав поглибше на очі свою заячу шапку (М. Чабанівський); Микола міцно зуби стис, Кашкет насунув аж на брови (М. Рильський).
Словник синонімів української мови