ослушенець

НЕ́СЛУХ розм. (неслухняна людина), НЕСЛУХНЯ́НЕЦЬ рідше; ОСЛУШЕ́НЕЦЬ заст., книжн., ОСЛУ́ШНИК заст., книжн. (той, хто виявляє непослух або непокору). — А що ж мені з таким неслухом робити! — скаржилася Сегедиха. — ..Хлопці були, ті слухняні. А Орися!.. (П. Автомонов); — Невистачало, щоб ці п'яниці та ослушенці (про кріпаків) скаржилися на управителя та інших слуг (П. Кочура).

Значення в інших словниках

1. ослушенець — ослуше́нець іменник чоловічого роду, істота книжн., рідко  Орфографічний словник української мови
2. ослушенець — див. непокірний  Словник синонімів Вусика
3. ослушенець — -нця, ч., заст. Те саме, що ослушник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ослушенець — ОСЛУШЕ́НЕЦЬ, нця, ч., книжн., заст. Той, хто виявляє непослух, непокору. – Невистачало, щоб ці п'яниці та ослушенці скаржилися на управителя та інших слуг (П. Кочура).  Словник української мови у 20 томах
5. ослушенець — ОСЛУШЕ́НЕЦЬ, нця, ч., книжн., заст. Той, хто виявляє непослух, непокору. — Невистачало, щоб ці п’яниці та ослушенці скаржилися на управителя та інших слуг (Кочура, Зол. грамота, 1960, 34).  Словник української мови в 11 томах