пекло
ПЕ́КЛО (місце, куди, за релігійними уявленнями, потрапляють душі грішників), АД заст., ГЕЄ́НА книжн., ТА́РТАР міф. Немає у мене гріхів.. Чого ж би я в пеклі горів? (А. Кримський); Грім креснув, і дощ полився... В ад тягли... Козак моливсь... І аж в пеклі б опинився — якби не... — не пробудивсь (Л. Боровиковський); Для мокрого й геєна не страшна (В. Мисик); (Антей:) А як верталась в тартар Персефона, то забирала нам усі прикраси (Леся Українка).
СПЕ́КА (гаряче, дуже нагріте сонцем повітря), ЖАРА́, ПАЛ, ЖАРІ́НЬ розм., ЖАР рідше, СКВАР діал.; СПЕКО́ТА́, ПЕ́КЛО розм., ЖАРОТА розм., ВАР розм. (велика спека); ПАРНЯ́ (спека з надмірною вологістю). Спека та посуха того літа Мертвили поле і серця в'ялили (М. Рильський); Було вже надвечір. Сонце світило стиха, без жари (П. Куліш); Їй мріється далеке небо безхмарне, білі розпечені палом мури (М. Старицький); В хаті була спекота, і вони спали в сінях (Григорій Тютюнник); В хаті було пекло, як і на сонці (Ю. Яновський); Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (М. Коцюбинський); Сонце підбилося ген-ген понад осокори, розпекло пісок.. і все замовкло під його варом (Дніпрова Чайка); У холодку — і там парня, аж в'ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Л. Глібов).
Словник синонімів української мови