погаснути
ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).
ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу — дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ, ВІДГУСТИ́ (про щось бурхливе, гучне). — Недок.: закі́нчуватися, кінча́тися, скінча́тися рідко заве́ршуватися, дове́ршуватися, відхо́дити, дохо́дити, погаса́ти. Бій закінчився раптом, як і почався (Ю. Яновський); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (О. Гончар); Сонце хилилося на захід, завершувався весняний погожий день (І. Ле); І поволі відходить молодість моя (М. Стельмах); Коли доходив третій рік війни, зросла дорожнеча (Ю. Смолич); День погас, І все почило (Т. Шевченко); Відшумить війна, над світом Світу березень заграє (М. Рильський); Моя Вітчизно! Такою снилась ти мені в ті роки радісні і грізні, що відгриміли вдалині (В. Сосюра); І згадувать не треба про те, що відгуло (В. Сосюра).
ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. — переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ (УТИХА́ТИ), ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ (ТИ́ХШАТИ), СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ (УГАСА́ТИ), ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). — Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути (ути́хнути), поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути (вщу́хнути), заглу́хнути, зга́снути, вга́снути (уга́снути), пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).
ЗБАЙДУЖІ́ТИ (втратити інтерес, стати байдужим до кого-, чого-небудь), ЗБАЙДУЖНІ́ТИ рідше, ПОГА́СНУТИ підсил., ЗНЕОХО́ТИТИСЯ розм.; ОГРУБІ́ТИ, ОЧЕ́РСТВІ́ТИ, ОТУПІ́ТИ (внаслідок несприятливих життєвих обставин); ПЕРЕСИ́ТИТИСЯ (через надмірне задоволення потреб, бажань). — Недок.: байдужі́ти, байдужні́ти, погаса́ти, знеохо́чуватися, переси́чуватися. Даремно він тоді збайдужів до неї (О. Гуреїв); Я вже ні фальшу, ні правди не чула, я погасла (Леся Українка); Чоловік з нудьги зовсім занепав здоров'ям, отупів якось, нічого йому не страшно, не боязко (Марко Вовчок); Можучи заспокоювати всі свої низькі апетити, які тільки були доступні його нерозвитій (нерозвиненій) душі, він швидко пересичувався і починав нудитись (І. Франко). — Пор. 1. охоло́нути.
ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.
ХОЛО́НУТИ (про почуття, переживання і т. ін. — стаючи слабшим за силою, зникати), ГА́СНУТИ, ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ). — Док.: захоло́нути, прохоло́нути (прохоло́ти), зага́снути, пога́снути, ости́гнути (ости́гти), улягти́ся (влягти́ся). Немає місця мріям-снам, І почуття в душі холоне (Л. Дмитерко); Жаль мені, що сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас (Леся Українка); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (пісня); А як стала вже ніч погасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття... Погасало — це вже я бачив (С. Васильченко); Злість, що кипіла в ньому на Олексу, поволі остигає (Ірина Вільде); Збудження почало улягатися (А. Хижняк); Тривога влягалася (Я. Качура). — Пор. 3. сла́бнути.
Словник синонімів української мови