подружина

ПО́ДРУГА (особа жіночої статі, з якою хтось дружить), ПРИ́ЯТЕЛЬКА, ПОДРУ́ЖНИЦЯ розм., ДРУГИ́НЯ заст., поет., ПОДРУЖИ́НА діал.; КУМА́ заст. (перев. у звертанні). Гризельда приїхала з батьком та з подругами на службу Божу в собор святого Яна (І. Нечуй-Левицький); У неї не було приятельок з досвідом, у яких розпиталася б, з якими порадилася б (І. Ле); Я вже бачу, що ти мені не щира подружниця, ти мені не хочеш у помочі стати (Марко Вовчок); — Тож знайте, любії другині, що як недомисел не раз доводить людей щасливих до тяжкої біди, так і розум рятує мудрого з великих небезпечностей (переклад М. Лукаша); Ой, жаль же нам, подружино, та не тебе, Ой, що ти нас запросила та до себе! (пісня); Гнат щезав з хати, а куми-жалібниці, жалкуючи за Олександрою, плескали, що Гнат ходить до Насті (М. Коцюбинський). — Пор. друг.

Значення в інших словниках

1. подружина — подру́жина іменник жіночого роду, істота подруга діал.  Орфографічний словник української мови
2. подружина — -и, ж., діал. Подруга.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. подружина — ПОДРУ́ЖИНА, и, ж., діал. Подруга. Чи бачила, подружино, мого чорнобривця? (Сл. Б. Грінченка).  Словник української мови у 20 томах
4. подружина — ПОДРУ́ЖИНА, и, ж., діал. Подруга. Чи бачила, подружино, мого чорнобривця? (Сл. Гр.).  Словник української мови в 11 томах
5. подружина — Подру́жина, -ни ж. Подруга. Чи бачила, подружино, мого чорнобрівця? Мил. 70.  Словник української мови Грінченка