порахувати

ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.

РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИ розм., ЧИ́СЛИТИ розм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). — Док.: порахува́ти, зрахува́ти діал. нарахува́ти, полічи́ти, ви́лічити, злічи́ти, почи́слити, перерахува́ти. Вийшли діти на узлісся, Рахувать гриби взялися (І. Нехода); Комбат став лічити на пальцях (О. Гончар); (Мохаммед:) Я злічив всі зморшки у неї на обличчі... (Леся Українка); Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася (М. Зеров); — Ой, скільки там гармат за горою — не годен перерахувати! (О. Гончар). — Пор. підрахо́вувати.

Значення в інших словниках

1. порахувати — порахува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. порахувати — -ую, -уєш, док. 1》 перех. і без додатка. Док. до рахувати. Порахувати ребра кому — сильно побити кого-небудь. 2》 неперех. Рахувати якийсь час, до певного числа. 3》 до кого, перех., розм., рідко. Зарахувати кого-, що-небудь до якогось розряду, групи і...  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. порахувати — ПОРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. кого, що і без дод. Док. до рахува́ти. – Чи їх троє, чи четверо? – мучило Соломію питання, й вона ніяк не могла порахувати (М. Коцюбинський); Розпродали [селяни] добро, порахували гроші й зайшли до корчми (з казки).  Словник української мови у 20 томах
4. порахувати — дні полі́чені (лі́чені) чиї. Кому-небудь залишилося дуже мало жити. Кожному збоку видно було, що пані конає, що дні її полічені (Л. Яновська). дні порахо́вано.  Фразеологічний словник української мови
5. порахувати — ПОРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. перех. і без додатка. Док. до рахува́ти. — Чи їх троє, чи четверо? — мучило Соломію питання, й вона ніяк не могла порахувати (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
6. порахувати — Порахува́ти, -ху́ю, -єш гл. 1) Посчитать. 2) Размыслить, обдумать. Наші порахували, — порахували та й випустили їх. ЗОЮР. І. 244. Там уже порахуємо, що треба робити. Чуб. II. 21. Скажи ж ги, щоб ішла вона до мене на пораду, про весілля порахувати. Чуб. II. 614.  Словник української мови Грінченка