постидати

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИ розм., СО́ВІСТИТИ розм., СТРАМИ́ТИ розм., СРАМИ́ТИ заст., УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ) розм., УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ) розм. — Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити (всоро́мити) розм. пристрами́ти, устидати (встида́ти). Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже (Василь) прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. постидати — постида́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. постидати — -аю, -аєш і постидити, -джу, -диш, док., перех., розм. Те саме, що посоромити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. постидати — ПОСТИДА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОСТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., кого, що, розм. Те саме, що посоро́мити. Вона не постидила свого роду (Г. Квітка-Основ'яненко).  Словник української мови у 20 томах
4. постидати — ПОСТИДА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОСТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., розм. Те саме, що посоро́мити. Вона не постидила свого роду (Кв.-Осн., II, 1956, 393).  Словник української мови в 11 томах