похвалитися
ВІДКРИВА́ТИ (робити відомим те, що було прихованим, таємним), РОЗКРИВА́ТИ, ВИКРИВА́ТИ, З'ЯСО́ВУВАТИ, ХВАЛИ́ТИСЯ. — Док.: відкри́ти, розкри́ти, ви́крити, з'ясува́ти, похвали́тися. Одну таємницю треба вже тепер відкрити (Лесь Мартович); Досі ніхто в класі не розкрив цього великого секрету (О. Копиленко); Лихолєтов довго нічим не викривав своїх намірів (О. Донченко); Мовчазна могила нам не з'ясує, що діється в ній (Леся Українка); — Ти ж, Карпе, мовчи, — сказав мені Іван, як кавуни прибрали.. — І матері не хвалися, що бачив сьогодні (Панас Мирний).
РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ (ПОВІ́ДУВАТИ), ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) діал., УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) діал., ОПОВІ́ДУВАТИ заст., ПРОПОВІ́ДУВАТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., БА́ЯТИ діал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯ розм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИ розм. (час від часу, подекуди). — Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́ (впові́сти), оповісти́ти розм. похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ'яненко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); (Охрим:) Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); — Не знать, що ти провадиш, свате! — дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); — Так і так, — уповідає (Аниця), — знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); — Еге, пустив! Еге, сам! — озвавсь Антосьо, — добре пустив! — І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); — Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи — пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: — Нема биків (А. Тесленко); — Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ'яненко); — Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).
ХВАЛИ́ТИСЯ ким, чим і з спол. щ о (хвалити себе, щось своє, своїх близьких), ПОХВАЛЯ́ТИСЯ, ВИХВАЛЯ́ТИСЯ підсил., ХВА́СТАТИ підсил., ХВА́СТАТИСЯ підсил., СЛА́ВИТИСЯ розм., ФАНФАРО́НИТИ розм.; КОЗИРЯ́ТИ розм. (виставляти як свою перевагу). — Док.: похвали́тися, ви́хвалитися, похва́стати, похва́статися. — Ге! — хвалиться дядько Володько, — се в мене такий кришталь, що другого такого в цілісінькому світі не надибаєш! (Марко Вовчок); Батьком-матір'ю не хвались, а хвались честю (прислів'я); Мати перед усіма вихваляється: — Слава Богу, вивчився мій Микола на лікаря (Григорій Тютюнник); Василь Семенович хвастає було, що його батько в дворці був, як свій чоловік (Панас Мирний); (Кіндрат Антонович:) І я скрізь тобою хвастаюся, кажу, що нема на всю округу такого (М. Кропивницький); Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять (Т. Шевченко); — Козиряєте начитаністю? — усміхнувся зневажливо Барсовський (Є. Куртяк).
Словник синонімів української мови