почувати
ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.
ВІДЧУВА́ТИ (сприймати органами чуття), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ПОЧУВА́ТИСЯ, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.: відчу́ти, почу́ти, учу́ти (вчу́ти), почу́тися, зачу́ти, спочу́ти, дізна́ти (дозна́ти), очу́ти. Їй здалося, ніби вона відчуває пахощі троянд (М. Трублаїні); Він почував огонь од її гарячого лиця (І. Нечуй-Левицький); Я не ворушу ліктем.. Я чую пульсацію крові на шкірі руки (Ю. Яновський); Доря почув холодок в тілі (М. Коцюбинський); Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Панас Мирний); Почуваючись, що вже не служить сила, зложив (Шрам) з себе полковництво, постригсь у попи (П. Куліш); Пісні соловейкові дзвінко-сріблясті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! Ще ж бо ми не дізнали всіх див чарівливої ночі (Леся Українка); — Бодай вам було легко так ту славу пускати, як мені очувати (С. Васильченко).
ВІДЧУВА́ТИ (інтуїтивно угадувати, здогадуватися), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ (ПРОВІ́ЩУВАТИ) рідше, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.: відчу́ти, почу́ти, провісти́ти, зачу́ти, спочу́ти, очу́ти. Вже на прохідній відчула: щось сталося. Неприємно вразила Марисю і похмурість вартового (О. Гончар); Почує (поет), що муза хоче зникнути і хапається затримати її (Леся Українка); Любо їй було чути себе загальною пестійкою (Г. Хоткевич); Болить материне серце — віщує щось (С. Васильченко); Пильно стежить око. І серце теж події провіща (М. Бажан); — Твоє нещастя зачуває лише моє перемучене серце (О. Кобилянська); Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю, в мене серце схне (Марко Вовчок).
ЧУ́ТИ (сприймати за допомогою органів слуху), УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ДОЧУВА́ТИ розм., ЗАЧУВА́ТИ діал., ПОЧУВА́ТИ фольк. Орися чула, як він дихає і як у нього в грудях щось шваркотить і присвистує (Григорій Тютюнник); В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (В. Кучер); Просто розкажіть, що у вас трапилося, бо я на старість погано дочуваю (О. Іваненко); Як тільки зачую чиюсь ходу, зараз колотиться серце (М. Коцюбинський); Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. почу́ти.
Словник синонімів української мови