прародитель

РОДОНАЧА́ЛЬНИК (той, від якого бере початок якийсь рід), ПРЕ́ДОК, ПРАРО́ДИЧ, ПРАБА́ТЬКО, ПРАОТЕ́ЦЬ заст., уроч., ПРАРОДИ́ТЕЛЬ заст., уроч. З золотих рам на стінах дивились на його давні предки, князі Вишневецькі (І. Нечуй-Левицький); Тепер не знаю і не відаю, Де був я, за якою віддаллю, Та знаю, що мої прародичі Шуміли в цій темнавій обочі (Д. Павличко); Моїх синів враги прогнали, Ярмом все чисто опрягли, Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили (П. Грабовський); Він був не на самоті з Богом — перед вечірнею, тобто перед відправою, котра, нагадуючи нам про гріхопадіння прародителів, кличе до спокутування гріхів (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. прародитель — прароди́тель іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. прародитель — див. пращур  Словник синонімів Вусика
3. прародитель — ПРАРОДИ́ТЕЛЬ, я, ч., заст., уроч. Родоначальник. Він [єпископ] був не на самоті з богом – перед вечірнею, тобто перед відправою, котра, нагадуючи нам про гріхопадіння прародителів, кличе до спокутування гріхів (О. Ільченко).  Словник української мови у 20 томах
4. прародитель — ПРАРОДИ́ТЕЛЬ, я, ч., заст., уроч. Родоначальник. Він [єпископ] був не на самоті з богом — перед вечірнею, тобто перед відправою, котра, нагадуючи нам про гріхопадіння прародителів, кличе до спокутування гріхів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 247).  Словник української мови в 11 томах