промчати
БІ́ГТИ (про час, події — швидко, непомітно минати), ПРОБІГА́ТИ, ПЕРЕБІГА́ТИ, ЗБІГА́ТИ, ПРОНО́СИТИСЯ, МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., ЛЕТІ́ТИ підсил., ПРОЛІТА́ТИ підсил. — Док.: пробі́гти, перебі́гти, збі́гти, пронести́ся, промча́ти, промча́тися, пролеті́ти, промайну́ти. Хвилини бій, хвилини бій... Я чую, як біжать секунди (В. Сосюра); Проходять весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають (В. Мисик); Не побрались, Розійшлися, мов не знались. А тим часом дорогії Літа тії молодії Марне пронеслись (Т. Шевченко); Час, що три роки мчав із швидкістю снаряда, раптом зупинився (О. Довженко); Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так те весілля промчалося над Чіпчиним двором (Панас Мирний); А історія летить невпинним маховим колесом, насувається молох культури — і недовго хіба проносити гуцулові його своєрідність (Г. Хоткевич). — Пор. 2. мина́ти.
ПРОБІ́ГТИ (біжучи, минути, залишити в стороні когось, щось), ПРОМЧА́ТИ, ПРОМАЙНУ́ТИ розм., ПРОМИГНУТИ розм., ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ розм.; ШАСНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ПРОШМИГНУ́ТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПРОСЛИЗНУ́ТИ розм. (перев. непомітно). — Недок.: пробіга́ти, ша́стати, ша́статися, шмига́ти, прослиза́ти. Часом їй здавалося, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось пробіг мимо (Марко Вовчок); Божевільна з жаху череда ринула повз утікачів і промчала, як лавина (З. Тулуб); Зігнуті, в чорних свитках постаті промайнули біля засніженого тину (М. Стельмах); Попід ногами в зміїстих скакунів раз по раз шастали сайгаки чи лисиці (О. Ільченко); В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Леся Українка); Раптом з городу з-за хати вибігла постать із сутіні й шмигнула повз вікна (А. Головко).
Словник синонімів української мови