прощати
ВИБАЧА́ТИ кому й без додатка (виявляючи поблажливість, не вважати винним когось у чомусь), ПРОБАЧА́ТИ, ПРОЩА́ТИ, ДАРУВА́ТИ розм. — Док.: ви́бачити, проба́чити, прости́ти, подарува́ти. Вибачайте мені, що на Ваш лист приходиться одписуватись тільки сьогодні (Панас Мирний); — Пробачте нам на слові, — вклонився чемно їм Підкова (В. Сосюра); Народ ніколи не прощає поганим художникам (О. Довженко); Сей (Бурунда) ніколи не дарує нам загибелі свойого війська (І. Франко).
ДО ПОБА́ЧЕННЯ (усталена форма прощання, також із сл. скорого, швидкого і т. ін.), БУДЬ(ТЕ), ІДИ́ (ІДІ́ТЬ), ЗОСТАВА́ЙСЯ, БУВА́Й(ТЕ) ЗДОРО́В (ЗДОРО́ВІ), ДО ЗА́ВТРА, ДО ЗА́ВТРЬОГО розм., БУВА́Й(ТЕ) фам., ПА (ПА-ПА́) зах., фам.; НА ВСЕ ДО́БРЕ, ВСЬОГО́ ДО́БРОГО, ВСЬОГО́ НАЙКРА́ЩОГО (з добрими побажаннями); ПРОЩА́Й(ТЕ), ПРОЩАВА́Й(ТЕ) (при розлуці, розставанні). (Милевський:) Бувайте здорові, до побачення! Може, згодом застану вас в ліпшому настрою (Леся Українка); — Мене кличуть, іду... Потім поговоримо... Ну, бувай!.. (Є. Гуцало); Ну, до завтра, моє серденятко (М. Коцюбинський); (Жирондист:) До завтрього, товариші! Запевне, побачимось... (Леся Українка); (Сусляєв:) Ну, мені пора. До побачення. На все добре (І. Кочерга); — Всього доброго вам, Степане Васильовичу (М. Стельмах); "Прощай! До побачення, любий!" А в серці і туга, і жаль... (В. Сосюра); — Прощавайте ж, Антон Петрович, — уставши, прощався Колісник. — Прощайте (Панас Мирний).
ПРОЩА́ННЯ, РОЗСТАВА́ННЯ, РОЗСТАННЯ, РОЗЛУ́КА, РОЗЛУЧА́ННЯ рідше, ПРОЩА́Й у знач. ім., розм. Тихенько вийшов (священик), кивнув мовчки всім на прощання (І. Багряний); Не хочеться переривати оцю чудесну годину розставання з рідним містом (В. Собко); Ой зацвіла калинонька, цвіла над скалою. Ой вже ж мені, мій миленький, розлука з тобою (коломийка); У хвилину звичну розлучання Руку стиснеш, тихо глянеш в очі, І помітиш мить одну вагання, — Серце розлучатися не хоче (Т. Масенко); Я на прощай кивнув йому і подумав заспокоєно: "Дійде" (І. Муратов). — Пор. 1. проща́тися.
ПРОЩА́ТИСЯ з ким (при розлуці тиснути одне одному руки, говорити слова прощання і т. ін.), РОЗСТАВА́ТИСЯ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ПРОЩА́ТИ кого, діал.; ВІДКЛА́НЮВАТИСЯ розм. (іноді з поклоном). — Док.: попроща́тися, прости́тися рідко попрости́тися рідко розста́тися, розлучи́тися, розійти́ся, попроща́ти, відкла́нятися. Прощатися з братом учителем у тому далекому селі Тереськові дуже сумно. Але знову його заспокоїть, утішить дорога! (Т. Масенко); Коли прийшов час розставатися, піднявся (Марусяк), випростався в увесь свій могутній зріст (Г. Хоткевич); Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися. Скільки не йти, мовляв, розлучатися треба (А. Головко); Хоч тільки і до завтрього розходились вони, та Оксані щось дуже на серці жалко було (Г. Квітка-Основ'яненко); Ми одпливали. Скільки нас було, Кого прощали матері та жони? (М. Рильський); — Панове, дозвольте відкланятись! — Карташов підвівся. — Мені час (О. Довженко).
Словник синонімів української мови