розпозичати

ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити. У отця Сидора легше розжитись під скрутну руку, він охоче позичає навіть гроші (О. Донченко); Гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми (переклад М. Лукаша); А людям хто ж зоре? Чи ж визичить граф машини? Визичить — якщо люди задурно орати підуть (Ю. Смолич); Є в нас у місті каса, що зичить людям гроші (Лесь Мартович); Гроші тато людям розпозичили та й нема, а оце б треба (Б. Грінченко); Як хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз "скупий" (О. Кобилянська).

Значення в інших словниках

1. розпозичати — розпозича́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розпозичати — -аю, -аєш, недок., розпозичити, -чу, -чиш, док., перех. Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпозичати — РОЗПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., що. Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом. Охрім був чоловік такий добрячий .. Розпозичав гроші то тому, то іншому (Марко Вовчок); Гроші тато людям розпозичили, та й нема, а оце б треба (Сл. Б. Грінченка).  Словник української мови у 20 томах
4. розпозичати — Розпозича́ти, -ча́ю, -ча́єш; розпози́чити, -зи́чу, -зи́чиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розпозичати — РОЗПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом. Охрім був чоловік такий добрячий.. Розпозичав гроші то тому, то іншому (Вовчок, І, 1955, 95); Гроші тато людям розпозичили, та й нема, а оце б треба (Сл. Гр.).  Словник української мови в 11 томах