ріка

ПОТІ́К (велика кількість, маса когось, чогось, що рухається в одному напрямі), ПЛИН, ПЛАВ, ЛА́ВА, ХВИ́ЛЯ, РІКА́. Тепер уже не потік, а ціла ріка людей лилася по вулиці, провулках, майданах (М. Чабанівський); Ніякі барикади із стосів дров, що були зведені навколо палацу, не могли стримати навального людського плину (Д. Прилюк); Серед того невпинного людського плаву геть одсторонь собі походжали наїжджі пани невеличкими гуртами (Панас Мирний); Другого дня польське військо знов полилось трьома лавами і перейшло Пилявку (І. Нечуй-Левицький); Вже недалеко мосту її прибило людською хвилею до стовбура старезного осокора, який широко й вільно розкинув свої могутні віти (В. Козаченко).

РІ́ЧКА (водний потік); РІКА́ (перев. великих розмірів); ЛУГІ́ВКА розм. (лугова). Розбила щука лід у ріках, і крига пливла в море, а по берегах річок ніжні верби і лози над водою і в воді радували людську душу (О. Довженко); Під лісом в старенькі окопи Пливуть весняні ручаї. Пливуть і дзвенять малиново, І що їм лугівка мала? (А. Малишко).

Значення в інших словниках

1. ріка — ріка й річка Декому здається, що різниця між словами ріка і річка полягає в розмірі позначуваних об’єктів. Мовляв, велику називають рікою, а малу – річкою. Насправді це не так. Російському река відповідає українське річка.  «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
2. ріка — ріка́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ріки́  Орфографічний словник української мови
3. ріка — [р'іка] -ки, д. і м. р'іц'і, мн. р'ікие, р'ік дв'і р'іки  Орфоепічний словник української мови
4. ріка — Ріка й річка Дехто помилково думає, що різниця між словами ріка й річка полягає в розмірі позначуваних об’єктів: велика зватиметься рікою, мала — річкою. Насправді це не так.  «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
5. ріка — -и, ж. 1》 Водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів'я до гирла. || чого, у сполуч. з ім. у род. в. Уживається для образного позначення процесу, розвитку чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. ріка — РІКА́, и́, ж. 1. Водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів'я до гирла. Серед села тече ріка. Над берегом, коло горбка, Стоїть з цебринами керниця (С.  Словник української мови у 20 томах
7. ріка — Глибока річка, як і думка йде спокійно. Мудрий чоловік не вихваляє себе. І великі річки впадають до моря. І великі діла губляться перед більшими від них. Добра ріка з поточинами. Про добру і дружну сім'ю. Прудка ріка береги ломить.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. ріка — Природний водний потік, який постає з джерел чи випливає з оз., болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів у басейні; розрізняють р. сталі й сезонні, гірські та рівнинні.  Універсальний словник-енциклопедія
9. ріка — кров (рі́ками) ллє́ться (тече́) / полила́ся (потекла́) чия і без додатка. Гинуть люди. — На фронті кров ріками ллється. Самі подумайте, Варваро Гнатівно... (В. Кучер); Для чого ллється словацька кров тут, на Поліссі, в горах Кавказу чи на берегах Волги?...  Фразеологічний словник української мови
10. ріка — Ріка́, -ки́, -ці́; рі́ки, рік  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. ріка — РІКА́, и, ж. 1. Водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів’я до гирла. Серед села тече ріка. Над берегом, коло горбка, Стоїть з цебринами керниця (Рудан., Тв.  Словник української мови в 11 томах