щока

ЩОКА́ (частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи), ЛИЦЕ́ перев. мн., ЛАНІ́ТА перев. мн., книжн. заст., поет. Щоки його позападали, рум'янець зник, ніс загостривсь (І. Нечуй-Левицький); Її коса, її рука і ніжних лиць ясні овали... (В. Сосюра); — Болярині (боярині) тепер тільки й знають, що натирати ланіти червоними рум'янами (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. щока — [шчока] -ки, д. шчоуц'і, зн. шчоку/шчоуку, м. (на) шчоуц'і, мн. щчокие, шч'ік обидв'і шчоки  Орфоепічний словник української мови
2. щока — Личко, личенько, личенятко  Словник чужослів Павло Штепа
3. щока — ЩОКА́, и́, ж. 1. Частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи. Молодиця сіла і журливо підперла рукою щоку (Панас Мирний); Тамара ще більше змарніла, її худі щоки запали, на засмученому обличчі великі карі очі здавалися ще більшими (А.  Словник української мови у 20 томах
4. щока — щока́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири щоки́  Орфографічний словник української мови
5. щока — -и, ж. 1》 Частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи. || Така частина морди, голови у тварин. || перев. мн. Зяброві кришки в риб. 2》 спец. Бокова, перев. плоска, поверхня якогось предмета, якоїсь деталі, частини пристрою, механізму.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. щока — своя́к з лі́вої щоки́, ірон. Нерідна, чужа людина. (Маруся:) Сват він мені чи брат, чи яка рідня?.. (Іван:) Та так, ніби свояк з лівої щоки… (М. Кропивницький).  Фразеологічний словник української мови
7. щока — Щока́, -ки́, -ці́; що́ки, щік  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. щока — ЩОКА́, и́, ж. 1. Частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи. Молодиця сіла і журливо підперла рукою щоку (Мирний, І, 1954, 167); Тамара ще більше змарніла, її худі щоки запали, на засмученому обличчі великі карі очі здавалися ще більшими (Хижняк...  Словник української мови в 11 томах
9. щока — Щока, -ки ж. 1) Щека. За скоки обібю і щоки. Ном. № 12479. 2) Бокъ топора. Сим. 24. ум. щічка. Сльози на щічках. МВ. ІІІ. 10.  Словник української мови Грінченка