колотити

(воду) мішати <�розмішувати> і каламутити; П. баламутити, збурювати, підбурювати, бунтувати, хвилювати, бентежити; (від люті) неос. трусити, трясти.

Значення в інших словниках

1. колотити — колоти́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. колотити — див. підбурювати  Словник синонімів Вусика
3. колотити — -очу, -отиш, недок. 1》 перех. Розмішувати що-небудь рідке. || Робити каламутним; каламутити. 2》 перех. Певним способом виготовляти (про масло). 3》 неперех., перен. Викликати неспокій, незадоволення, незгоду; підбурювати проти кого-, чого-небудь. || перех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. колотити — Гирмотати, гирмотнути, погирмотати, загирмотати, гримати, гримнути, гриманути, вигримувати, вигримляти, вигримнути, загримати, зігримувати, зігримати, погримувати, погримати, угримати, угримнути, повгримати, гупати, гупнути, гупанути, загупати...  Словник чужослів Павло Штепа
5. колотити — КОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок. 1. що і без прям. дод. Розмішувати що-небудь рідке. Стась мовчав і тільки колотив ложечкою чай (І. Нечуй-Левицький); Жінка колотила на припічку кулешу (Л. Мартович); Хату тільки починали будувати, ..  Словник української мови у 20 томах
6. колотити — Добре й колотня, та не щодня. Добре дискусувати та не щодня. В ряди-годи і перемовитись добре. Заколотив, як проклятий Марко в пеклі. Наробив багато клопоту та незгоди. Колотить мною, як вир водою. Обдурює для своєї користи. Мішає його пляни для себе.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. колотити — колоти́ти ду́шу чию. Викликати неспокій, роздратування, обурення тощо. — Господар над господарем .. ще може інколи позбиткуватися, але щоб наймит комизував і колотив мою душу — це вже погибеллю пахне (М. Стельмах).  Фразеологічний словник української мови
8. колотити — БАЛАМУ́ТИТИ кого, що, розм. (сіяти неспокій серед людей, підбурювати на заворушення, виступи і т. ін.), КАЛАМУ́ТИТИ розм., КОЛОТИ́ТИ кого, що, ким, чим, розм., МУТИ́ТИ розм., ЗАКОЛО́ЧУВАТИ перев. із сл. спокій, розм. — Док.  Словник синонімів української мови
9. колотити — КОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок. 1. перех. Розмішувати що-небудь рідке. Стась мовчав і тільки колотив ложечкою чай (Н.-Лев., II, 1956, 74); Жінка колотила на припічку кулешу (Март., Тв., 1954, 67); // Робити каламутним; каламутити.  Словник української мови в 11 томах
10. колотити — Колоти́ти, -чу́, -тиш гл. 1) Мутить. Два голуби воду пили, а два колотили. Мет. 2) Масло сбивать. 3) Ссориться. Як у клуні не молотить, то в хаті колотить. Ном. № 10131. 4) Помыкать; распоряжаться чѣмъ. Так колотить всіма, як вир водою. Ном. № 3429.  Словник української мови Грінченка