зазнаватися
(поводитися гордовито, занадто самовпевнено) гнути (дерти, задирати) кирпу [вгору (до стелі)]; задирати голову (пику) [вгору (в небо)]; дерти (драти, задирати) носа (ніс) [вгору (догори, до неба, до стелі)]; (величатися) високо нестися; нестися вгору; (чванитися) напускати пихи на себе; удаватися в пиху; губу (губи) копилити (закопилювати).
І Маша в опрічному житлі вже не так здорово гнула кирпу перед наймичками й наймитами; вона оговталась, оббулася в чужій оселі, вже не так бундючилась перед сільськими слугами (Нечуй-Левицький, 8, 1966, с. 71); – Хай собі пан дере кирпу, – втішав себе Сковорода, – аби тільки не ліз у мої справи. А я вже виховаю з його сина людину, не схожу на батька… (Ляшенко, Блискавиця темної ночі, 1972, с. 99); – І козаками під Лубнами мало нашкодив [Вишневецький], а вже кирпу дере вгору, задирає носа перед нами старими (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 41); Син Миколай Іванович не згірше батька: тільки угору кирпу гне, – ось ми, мов, які, та гуляє, а роботи з його ніякої (Панас Мирний, 4, 1970, с. 364); Хоч, як бачите, стоїть він [барабанщик] На високому посту, Та найбільш за все на світі Любить хлопець простоту. Каже він: – Мені не личить Задирати голови (Бичко, Вогнище, 1959, с. 279); – Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрі, – сказав келейник (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 317); Вона [Палажка] пишається та величається, як собака в човні, розчепірила лікті, задерла пику вгору, закотила очі під лоб (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 10); – Ну-ну! – бовкнув підозріло Гаман, не второпавши, якої гне цей хитренький дід, але в очах поліцая майнула темна підозра. – Не задирай пику в небо. Туда січас нетрудно попасти (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 13); [Горпина:] – О Єфросина таки вередлива, недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); – Сміється з мене всякий біс, – Жаліється Осел, – усякая скотина Дере передо мною ніс (Глібов, Вибране, 1957, с. 185); Став задирати ніс [Пень], Свій сукуватий ніс – І дуб йому не брат, І ліс йому не ліс (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 18); Становий… хвалився, що він добрячого підвіз возка отим «лівшунам», щоб не дуже зазнавалися та вгору носа драли (Панас Мирний, 1, 1968, с. 364); [Дехто:] Е, ви [Голохвостий] вже дерете носа до неба (Старицький, 2, 1964, с. 370); [Глейтюк:] Другий би, будемо так говорити, супроти такого роду, як твій, – драв би догори носа, а я плохий, я собі нічого (Старицький, 3, 1964, с. 113); [Xрапко] Та й чоловік він [Лука Семенович] мені якраз підходящий: високо не несеться, старших чтить, послухає (Панас Мирний, 6, 1970, с. 141); «Вона забула, що мій батько був священик, а дід – Звенигородський протопоп. Чи ти ж мені рівня! А ще й несеться вгору. Задерла кирпу до стелі, гордовито поглядає на мене», – гавкала вчителька в своєму серці (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 173); Цей товстун, видно, про втечу думає; такого ковтюха хоч і підсади, то через мур не перевалиться. А ось перед новачком напустив на себе пихи, з першого слова присікався: – Ти чого? (Гончар, 6, 1979, с. 31–32); Офіцери поводилися делікатно, обходились з товариством просто, не вдавалися в столичну пиху, жартували (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 190); [Голова:] Тільки Щось вона [Галя] губу копилить: це той шибеник Левко встряє їй в око (Старицький, 2, 1964, с. 254); – Жінко! Якого чудового жениха дав бог нашій Галочці! Та хіба ж і наша Галя не варта Радюка, хоч стара Радючка й копилить губи, – промовив Масюк до жінки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 198).
Словник фразеологічних синонімів