сором —
со́ром іменник чоловічого роду розм.
Орфографічний словник української мови
сором —
Емоція, що виникає у соціалізованої особистості в результаті невідповідності поведінки соціальним нормам, що поділяються самим індивідом і переживається як гостре самозвинувачення.
Словник із соціальної роботи
сором —
Стид, соромота, поет. осорома, д. встид, р. страм; (вічний) ганьба; ФР. ганебний вчинок; ПР. СЛ. соромно; (!) СОРОМ! ганьба!
Словник синонімів Караванського
сором —
сорому, розм. сорома, ч. 1》 Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, негідні дії, вчинки і т. ін. || Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки і т. ін. || Почуття ніяковості, сором'язливості.
Великий тлумачний словник сучасної мови
сором —
СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч. 1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін.
Словник української мови у 20 томах
сором —
сором : ◊ со́ром о́чи не ви́їсть про безсоромну людину (Франко)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
сором —
Ні стиду, ні сорому. Про людину, що визулась з чести, на яку не робить ніякого впливу її негідне поведення, бо стратила почуття сорому. Сором людям показатися на очі. Стид здибатися з людьми. Сором очей не виїсть. Оправдування безсоромних.
Приповідки або українсько-народня філософія
сором —
згоря́ти (згора́ти) / згорі́ти (спопелі́ти) від (з) со́рому. Дуже бентежитися, ніяковіти, червоніти. (Іван:) Не ждав я, щоб і мені, старому, прийшлось згорати від сорому перед добрими людьми за тебе! (С.
Фразеологічний словник української мови
сором —
СОРОМ — моральний стан людини, що характеризується переживанням самоосудження на підставі інтеріоризації реальних або завбачуваних міжсуб'єктивних стосунків. Разом із совістю...
Філософський енциклопедичний словник
сором —
Со́ром, со́рому і сорома́, со́ромові. Без сорома́
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
сором —
СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч. 1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін. У кого совісті нема — нема й сорому (Укр.. присл..
Словник української мови в 11 томах
сором —
Сором, -му и -ма м. Срамъ, стыдъ. Скрізь землю б пішла від стида й сорому. Кв. І. 46. со́рому набра́тися. Осрамиться. Оце якось такого сорому набрався, що думав з жінкою розплюваться. Харьк. г. без сорома казка. Сказка съ непристойностями.
Словник української мови Грінченка