дурниця —
дурни́ця іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
дурниця —
(щось незначне, несуттєве) півтора людського; масляні вишкварки; (нісенітниця) сон рябої кобили; химині кури. [Гнат:] І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять та ще й цигарки курять?...
Словник фразеологічних синонімів
дурниця —
[дурниц'а] -ц'і, ор. -цеийу
Орфоепічний словник української мови
дурниця —
-і, ж., розм. 1》 Щось несуттєве, маловажне, незначне; дрібниця. || Предмет, що не заслуговує на увагу, не вартий нічого. || у знач. присудк. сл. Не варте уваги. 2》 Нерозумний, необдуманий, безглуздий учинок.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дурниця —
Дурниці вареники й вареники — інша справа борщ: хоч поганий, так до біса. Жартома, коли є мало смачних вареників, але багато поганого борщу. Не лакомся Грицю на дурницю. Коли хочуть щось дістати легким коштом.
Приповідки або українсько-народня філософія
дурниця —
на дурни́чку (на дурняка́), зневажл. Задарма, безкоштовно. А були й інші думки в Сідалковського: а чому б і не повечеряти на дурничку? Тим більше є запрошення (О. Чорногуз); — Слухай! — гукаю чмуру…— Свайба (весілля) у нас. Треба вишибалу.
Фразеологічний словник української мови
дурниця —
БЕЗГЛУ́ЗДЯ (поведінка, вчинки і т. ін., що суперечать здоровому глузду), НІСЕНІ́ТНИЦЯ, ДУ́РІСТЬ розм., ДУ́РОЩІ мн., розм., ДУРНИ́ЦЯ розм., ГЛУ́ПСТВО заст., ІДІОТИ́ЗМ підсил розм., ІДІО́ТСТВО рідше, БО́ЗНА-ЩО підсил. розм., КА́ЗНА-ЩО підсил. розм.
Словник синонімів української мови
дурниця —
ДУРНИ́ЦЯ, і, ж., розм. 1. Щось несуттєве, маловажне, незначне; дрібниця. Пан ще й розгнівався, що його панську голову якісь сільські жінки клопочуть такою дурницею… (Мирний, II, 1951, 158); Юра закусив губу.
Словник української мови в 11 томах