Волинь
Історична обл. України у басейні пд. приток Прип'яті та верхів'ях Зх. Бугу. Назва від м. Волині (біля сучасного м. Городка Волинської обл.). У VII-IX ст. В. населяли сх.-слов'янські племена: дуліби, бужани, волиняни, з кінця X ст. — у складі Київської Русі, 988 кн. Володимир Святославич віддав її в уділ синові Всеволоду. З XII ст. — самостійне Володимиро-Волинське князівство; 1199, після приєднання Галицького князівства, увійшла до складу Галицько-Волинського князівства; у 2-ій полов. XIV ст. зх. частина В. відійшла до Польщі, після Люблінської унії 1569 вся В. утворила Волинське воєводство Речі Посполитої. Після поділів Польщі В. відійшла до Рос. імперії, частина Волинської губернії (центр у Житомирі); у XIX ст. зберігалися сильні пол. впливи, вел. землеволодіння, з 60-х сильна русифікація, переслідування римо- і греко-католиків; під час I Світової війни значні руйнування, демографічні втрати; 1917-20 терен боїв Армії УНР та ін. укр. військових підрозділів із більшовицькими та пол. військами; у 1921 рейд волинської групи Ю. Тютюнника; за Ризьким мирним договором сх. частина В. відійшла до УСРР, зх. до Польщі; у пол. частині спроби проукр. реформ Г. Юзевського; 1939 Зх. В. приєднана до УРСР; у роки II Світової війни кривавий пол.-укр. конфлікт, інспірований намаганням пол. підпільної адміністрації залишити В. у складі Польщі, а укр. незалежницьких формацій — не допустити цього.
Універсальний словник-енциклопедія