вірмени в Україні

(самоназва хай)

національна меншина, ядро якої мешкає у Вірменії; заг. чисельність в Україні 54,2 тис. (перепис 1989), з них 46 тис. у містах, переважно Донецької, Харківської, Одеської, Дніпропетровської обл.; віруючі переважно християни-монофізити (Вірменська Григоріанська Церква); рятуючись від переслідувань монголів, турків, персів, емігрували у різні країни Європи, Азії, Америки, особливо після геноциду у Туреччині 1916. Найдавніші поселення в Україні з XI ст. у Кафі (Феодосія), з XII ст. у Києві, з XIII ст. у Львові, Кам'янець-Подільську, Станіславі, Луцьку (понад 70 колоній у 20 містах Правобережної, Зх. України та в Криму). У середньовіччі певна автономія, власне самоврядування, адміністративно-судові органи, існували до XV-XVIII ст. Осн. маса займалася ремісництвом (золотарство, зброярство, гаптування), купецтвом (XIII-XVIII ст. активна участь у торгівлі України з Кримом і Сх.); у колоніях в. розвивалася література, історіографія, мовознавство, книгодрукування (Львів, Кам'янець-Подільський, Феодосія). Збереглися пам'ятки монументальної архітектури: кафедральний собор Діви Марії у Львові (XIV ст.), церква Саркіса у Феодосії (XI ст.), монастир Сурбхач біля Старого Криму (XIV ст.). В. мали театри, школи, у т.ч. вищі (колегія у Львові 1664-1781). У XVII ст. багато в. перейшли на унію з Ватиканом, що спричинило обмеження їхніх прав урядом царської Росії (XVIII-XIX ст.) До 1939 у Зх. Україні функціонували школи та гімназії, кафедра вірменознавства при Львівському унів.; на території УРСР клуб та школа, культурно-просвітницька організація Хабтан, розвивалося вірменознавство. Тепер діють 13 національно-культурних товариств, недільні школи, факультативні уроки вірменської мови.