порода

Група особин в межах виду, що відрізняється комплексом своєрідних ознак, які передаються спадково; розрізняють: п., що виникла у природних умовах і зветься географічною, та виведену людиною п. тварин.

Значення в інших словниках

1. порода — поро́да іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. порода — Поріддя; (істот) тип, п. масть, (рослин) вид; (проста) П. походження, рід; (пуста) ГІР. не руда.  Словник синонімів Караванського
3. порода — -и, ж. 1》 Сукупність характерних ознак будови тіла, властивостей організму, що, передаючись спадково, створює видозміну в межах якого-небудь виду тварин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. порода — Поріддя, див. раса, (коней) завод  Словник чужослів Павло Штепа
5. порода — ПОРО́ДА, и, ж. 1. У тваринництві – значна за кількістю консолідована група сільськогосподарських тварин одного виду, спільного походження, схожих за екстер'єром, конституцією, продуктивністю та ін.  Словник української мови у 20 томах
6. порода — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст.  Словник синонімів української мови
7. порода — Поро́да, -ди; -ро́ди, -рі́д  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. порода — ПОРО́ДА, и, ж. 1. Сукупність характерних ознак будови тіла, властивостей організму, що, передаючись спадково, створює видозміну в межах якого-небудь виду тварин. З зародків певних приходить Кожна істота на світ і породу свою зберігає (Зеров, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
9. порода — Порода, -ди ж. 1) Родъ, поколѣніе, фамилія. Се чоловік хорошої породи. Їх уся порода хороша. Нѣжин. у. 2) Разрѣшеніе отъ бремени. Угор. В три дні по породі на панське ей гнали. Гол. II. 699.  Словник української мови Грінченка