городити

городи́ти

-роджу, -родиш, недок., перех.

1》 Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан).

2》 перен., розм. Говорити дурниці, нісенітниці і т. ін.

Значення в інших словниках

1. городити — городи́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. городити — ГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, недок., що. 1. Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан). Не одному хазяїну поміг пліт городити, скільки кіп хліба ціпом збити: на усі руки був наш Денис (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. городити — див. говорити  Словник синонімів Вусика
4. городити — горо́д (рідше тин) городи́ти, який і без означення, перев. несхв. Починати якусь копітку справу. — Перш за все, Мусію Степановичу, відібрати землю у поміщиків. Без цього нема чого і город городити (А. Головко); — Та чи варт тоді город городити?...  Фразеологічний словник української мови
5. городити — Городи́ти, -роджу́, -ро́диш, -ро́дять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. городити — ГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, недок., перех. 1. Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан). — А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обійдеться? — сказав Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 354); — Чи паркан городитиме?...  Словник української мови в 11 томах
7. городити — Городити, -джу, -диш гл. 1) Городить, огораживать. Я такими дурнями тини городила. Чуб. V. 1114. Городив він раз із батьком хлів. Грин. І. 166. 2) Говорить вздоръ, городить. Старий говорить-городить, та на правду виходить. Ном. № 8676.  Словник української мови Грінченка