дурник

ду́рник

-а, ч., розм.

1》 Не зовсім розумна людина; людина з розумовими вадами.

|| Уживається як лайливе слово.

2》 Про нетямущих, недосвідчених, наївних людей – з відтінком пестливості (перев. при звертанні до малолітніх).

Значення в інших словниках

1. дурник — ду́рник іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. дурник — невідм. Те, що дісталось безплатно, без прикладання будь-яких зусиль. ◇ На дурняк — задарма. Найгірше, що в усій цій веремії він випустив з ока режисера, той простот кудись запався разом із відеокамерою...  Словник сучасного українського сленгу
3. дурник — див. дурний  Словник синонімів Вусика
4. дурник — гра́ти / зігра́ти ду́рня (ду́рника) перед ким і без додатка, несхв. 1. Прикидатися таким, що не розуміє, не знає чогось. Розумний дуріє в хмелю, Шахрай грає дурня (Переклад...  Фразеологічний словник української мови
5. дурник — ДУ́РЕНЬ (розумово обмежений чоловік; лайливе слово), ДУРНИ́Й, ТУПИ́ЦЯ розм., ТУПА́К розм., НЕДОТЕ́ПА розм., НЕТЯ́МА розм., НЕДО́У́МОК розм., НЕДО́У́М розм. рідше, ДУРИ́ЛО розм., ДУ́РНИК розм., ДУРНИ́ЛО розм., ТУМА́Н розм., КЕП розм., ТОВКА́Ч розм.  Словник синонімів української мови
6. дурник — ДУ́РНИК, а, ч., розм. 1. Не зовсім розумна людина; людина з розумовими вадами. Йон сидів у пітьмі та з міною дурника вдивлявся у темряву (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах