дівиця —
ДІВИ́ЦЯ, і, ж., заст., нар.-поет. Дівчина. — Доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуєм куниці та красні дівиці, так ми вас пов’яжемо (Кв.-Осн., II, 1956, 71); Спочатку жив він [Т.
Словник української мови в 11 томах
дівиця —
Дівиця, -ці ж. = дівчина. Зоря зоряниця, красная дівиця. Ном. стр. 292, № 53. Пішов у світлицю дак знайшов дівицю. Лавр. 21. Озвався царь до дівиці. Єв. Мр. VI. 22.
Словник української мови Грінченка