жбурляти

жбурля́ти

-яю, -яєш, рідше жбурити, -рю, -риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм.

1》 Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь.

|| Сильно гойдати, підкидати.

2》 перен. Різко, з гнівом та обуренням говорити про кого-небудь або звертатися до кого-небудь.

Значення в інших словниках

1. жбурляти — жбурля́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. жбурляти — Рвучко кидати <�метати, вергати>, швиргати, шпурляти; (на хвилях) гойдати, підкидати; док. ЖБУРНУТИ, пожбурити, пошпурити.  Словник синонімів Караванського
3. жбурляти — див. кидати  Словник синонімів Вусика
4. жбурляти — ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь!...  Фразеологічний словник української мови
5. жбурляти — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. жбурляти — ЖБУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідше ЖБУ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм. 1. Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Коцюб., II, 1955, 333); — Ану, дівко, лови!...  Словник української мови в 11 томах