загадувати

зага́дувати

-ую, -уєш, недок., загадати, -аю, -аєш, док.

1》 неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити.

2》 перех. і без додатка, зі спол. щоб, з прийм. до, на, з інфін., розм. Давати завдання, наказ, розпорядження, закликати до чого-небудь або кудись.

3》 перех. Пропонувати, давати завдання, питання і т. ін. для розв'язування, вирішення.

4》 неперех., рідко. Задумувати, планувати що-небудь на майбутнє.

Значення в інших словниках

1. загадувати — зага́дувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. загадувати — див. веліти  Словник синонімів Вусика
3. загадувати — Задумувати, плянувати; (кому) веліти, давати наказ <�завдання>, наказувати; (загадку) пропонувати, завдавати; (що буде) ворожити, фр. віщувати.  Словник синонімів Караванського
4. загадувати — ВОРОЖИ́ТИ (вгадувати що-небудь на картах, воску, по долоні і т. ін.), ГАДА́ТИ заст.; ЗАГА́ДУВАТИ (намагатися знайти відповідь за якимись прикметами). — Коли я була маленькою, то до нас зайшла ворожка-циганка і ворожила мені, що я буду щаслива (В.  Словник синонімів української мови
5. загадувати — Зага́дувати, -дую, -дуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. загадувати — ЗАГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити.  Словник української мови в 11 томах
7. загадувати — Загадувати, -дую, -єш сов. в. загада́ти, -да́ю, -єш, гл. 1) Задумывать, задумать, затѣвать, затѣять. Загадали козаченьки в похід опівночі. Чуб. V. 1006. Чого не загадає! І гомонить, і пустує. МВ. ІІ.  Словник української мови Грінченка