зчиняти

зчиня́ти

-яю, -яєш, недок., зчинити, зчиню, зчиниш, док., перех.

1》 Робити, учиняти що-небудь.

|| Викликати, спричинювати.

2》 у сполуч. зі сл. галас, ґвалт, крик, лемент і т. ін. Починати галасувати, кричати тощо.

Значення в інших словниках

1. зчиняти — зчиня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зчиняти — (заколот) робити, учиняти; (паніку) здіймати, зривати, викликати, спричиняти, причинятися до.  Словник синонімів Караванського
3. зчиняти — Зчиня́ти, -ня́ю, -ня́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зчиняти — ЗЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗЧИНИ́ТИ, зчиню́, зчи́ниш, док., перех. 1. Робити, учиняти що-небудь. [Валент:] Школярі у нас всі на «римлян» і «християн» ділились, зчиняли раз у раз сперечки, звади, два табори були непримиренні, як на війні (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
5. зчиняти — Зчиня́ти, -ня́ю, -єш сов. в. зчини́ти, -ню́, -ниш, гл. Дѣлать, сдѣлать, производить, произвести, совершать, совершить. Всіх козаків поїла, кормила, по Івасю Вдовиченку похорон і весілля зчинила. Мет. 424. — бучу. Поднять шумъ.  Словник української мови Грінченка