Великий тлумачний словник сучасної мови

погнівити

погніви́ти

-влю, -виш; мн. погнівлять; док., перех.

1》 Викликати гнів, роздратування; розгнівити, розсердити.

2》 Гнівити якийсь час.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. погнівити — погніви́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. погнівити — ПОГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. погнівля́ть; док., кого, що. 1. Ви́кликати гнів, роздратування; розгнівити, розсердити. Та виломлю калинову квітку, та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити (Сл. Б. Грінченка). 2. Гнівити якийсь час.  Словник української мови у 20 томах
  3. погнівити — СЕ́РДИТИ (викликати почуття гніву), ГНІВИ́ТИ, ГНІ́ВАТИ, ПРОГНІВЛЯ́ТИ, ЗЛИ́ТИ, ЗЛОСТИ́ТИ, ОЗЛО́БЛЮВАТИ, ОЗЛОБЛЯ́ТИ. — Док.: розсе́рдити, осе́рдити рідше розгніви́ти, розгні́вати, прогніви́ти, прогні́вати, погніви́ти...  Словник синонімів української мови
  4. погнівити — ПОГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. погнівля́ть; док., перех. 1. Ви́кликати гнів, роздратування; розгнівити, розсердити. Та виломлю калинову квітку, та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити (Сл. Гр.). 2. Гнівити якийсь час.  Словник української мови в 11 томах
  5. погнівити — Погнівити, -влю, -виш гл. 1) Погнѣваться. Не погніви: то Бог дав, те й з'їж. О. 1862. IV. 89. 2) Разгнѣвать. Та виломлю калинову квітку та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити. Мил. Св. 59.  Словник української мови Грінченка