посвідчувати

посві́дчувати

-ую, -уєш, недок., посвідчити, -чу, -чиш, док., перех. і неперех.

1》 Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити.

|| Підтверджувати що-небудь поглядом, стверджувальним рухом голови тощо.

|| Підписом або печаткою завіряти який-небудь документ, надаючи йому чинності.

2》 перен. Бути, служити свідченням чого-небудь, доказом істинності, правильності чогось.

3》 юр. Давати показання в суді або на допиті як свідок.

Значення в інших словниках

1. посвідчувати — посві́дчувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посвідчувати — [поусв’іджчуватие] -уйу, -уйеиш  Орфоепічний словник української мови
3. посвідчувати — ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., що і без прям. дод. 1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити.  Словник української мови у 20 томах
4. посвідчувати — ЗАВІРЯ́ТИ (юридично оформляти печаткою і підписом документи, стверджуючи їх правильність, достовірність), ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, СВІ́ДЧИТИ рідко. — Док.: заві́рити, засві́дчити, посві́дчити. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (І.  Словник синонімів української мови
5. посвідчувати — ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і неперех. 1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити.  Словник української мови в 11 томах