промітати

проміта́ти

-аю, -аєш, недок., промести, -мету, -метеш; мин. ч. промів, -мела, -ло; наказ. сп. промети, -метім (-метімо), -метіть; док., перех. і без додатка.

Змітаючи з якої-небудь поверхні сніг, пил, сміття тощо, прокладати стежку, робити прохід, прочищати місце і т. ін.

|| Взагалі очищати яку-небудь поверхню від пилу, сміття тощо за допомогою мітли, віника і т. ін.

|| тільки недок. Торкаючись якої-небудь поверхні, здіймати сніг, куряву і т. ін.

Значення в інших словниках

1. промітати — проміта́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. промітати — ПРОМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОМЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. промі́в, мела́, ло́; наказ. сп. промети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; док., що і без дод.  Словник української мови у 20 томах
3. промітати — ПРОМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОМЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. промі́в, мела́, ло́; наказ. сп. промети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; док., перех. і без додатка.  Словник української мови в 11 томах
4. промітати — Проміта́ти, -та́ю, -єш сов. в. промести, -ту, -теш, гл. Прометать, промести. Неметена уличка, не метена, — треба уличку промести. Мет. 211. Будеш ти у мене хатку промітати. КС. 1882. XII. 498. стежку кому промітати.  Словник української мови Грінченка