підвівати

підвіва́ти

-аю, -аєш і підвіювати, -юю, -юєш, недок., підвіяти, -ію, -ієш, док.

1》 неперех. Віяти трохи, якийсь час, з якого-небудь боку (перев. про вітер).

|| безос.

2》 тільки док., перех. Повіяти в напрямку нижньої частини, під спід кого-, чого-небудь.

|| Повіявши, спричинити хворобу (про вітер, протяг і т. ін.).

|| безос.

3》 Віяти додатково, ще трохи (про зерно, збіжжя і т. ін.).

Значення в інших словниках

1. підвівати — підвіва́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. підвівати — ПІДВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПІДВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док. 1. Віяти трохи, якийсь час, з якого-небудь боку (перев. про вітер). Відійшли від села так верстов зо дві – коли щось ізнизу підвіває (Г. Хоткевич); // безос.  Словник української мови у 20 томах
3. підвівати — ПІДВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПІДВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док. 1. неперех. Віяти трохи, якийсь час, з якого-небудь боку (перев. про вітер). Відійшли від села так верстов зо дві — коли щось ізнизу підвіває (Хотк., І, 1966, 165); // безос.  Словник української мови в 11 томах
4. підвівати — Підвіва́ти, -ваю, -єш сов. в. підвіяти, -вію, -єш, гл. Подвѣвать, подвѣять. підвіяти кого. По нар. повѣрью: охватить вихремъ, отчего человѣкъ болѣетъ.  Словник української мови Грінченка