Великий тлумачний словник сучасної мови

роззичати

роззича́ти

-аю, -аєш і роззичувати, -ую, -уєш, недок., роззичити, -чу, -чиш, док., перех., рідко.

Роздавати в позику; розпозичати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. роззичати — роззича́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
  2. роззичати — РОЗЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., що, рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз “скупий” (О. Кобилянська).  Словник української мови у 20 томах
  3. роззичати — ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити.  Словник синонімів української мови
  4. роззичати — Роззича́ти, -ча́ю, -ча́єш, -ча́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. роззичати — РОЗЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз «скупий» (Коб., II, 1956, 32).  Словник української мови в 11 томах