туп

туп-туп, тупу-тупу, виг.

1》 Звуконаслідування, що означає звук від ходіння, бігу.

|| у знач. ім. Тупання.

2》 розм. Уживається як присудок за знач. тупати, тупнути.

Значення в інших словниках

1. туп — туп вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. туп — ТУП, ТУП-ТУ́П, ТУПУ́-ТУПУ́, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від ходіння, бігу. Аж чую: “туп-туп!” Шкандибають два мули (А. Кримський); Щось щебетала Гашка ранково, потім побігла з цеберками повними, ногами тими, як кізонька: туп-туп, туп-туп...  Словник української мови у 20 томах
3. туп — ТУ́ПАННЯ (биття, стукання ногами об підлогу, землю), ТУ́ПІТ, ТУП розм., ТУПОТА́ННЯ (ТУПОТІ́ННЯ) підсил.; ТУПОТНЯ́ розм., ТУПОТНЯВА розм., ТУПАНИ́НА розм. (часте, сильне стукання; стукання багатьох людей). Знадвору, під дверима, почулося тупання ніг (Д.  Словник синонімів української мови
4. туп — ТУП, ТУП-ТУ́П, ТУПУ́-ТУПУ́, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від ходіння, бігу. Аж чую: «туп-туп!» Шкандибають два мули (Крим., Вибр.  Словник української мови в 11 томах