бігунець

Орнаментальний цегляний фриз у вигляді трикутних заглиблень, які своїми вершинами звернуті поперемінно догори і донизу. Переважно використовувався у московському зодчестві XVI–XVII ст. Коли частина такого фігурного мурування складалась з трьох трикутників, вона йменувалась дельтодоном і вважалось знаком св. Трійці.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бігунець — Бігуне́ць, -нця́, -нце́ві, -нце́м, -нцю́! -гунці́, -нці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. бігунець — I -нця, ч. 1》 Зменш. до бігун I 1). 2》 розм.Дитина того віку, коли вона починає самостійно ходити, бігати. II -нця, ч. Зменш. до бігун III. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бігунець — БІГУНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Зменш. до бігу́н¹ 1. Бігунці біжать, ревунці ревуть, сухе дерево везуть (загадка). 2. розм. Дитина, яка починає самостійно ходити, бігати. Маленькі бігунці. БІГУНЕ́ЦЬ², нця́... Словник української мови у 20 томах
  4. бігунець — БІГУНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Зменш. до бігу́н¹ 1. 2. розм. Дитина того віку, коли вона починає самостійно ходити, бігати. БІГУНЕ́ЦЬ², нця́, ч. Зменш. до бігу́н³. Словник української мови в 11 томах
  5. бігунець — Бігунець, -нця м. 1) ум. отъ бігун. 2) Дитя, уже начинающее бѣгать. Ростуть вони не по дням і не по часам, а ростуть по минутам: уже такі бігунці гарні. Рудч. Ск. І. 116. 3) Родъ вышивки. Славяносерб. у. ум. бігунчик. Словник української мови Грінченка
  6. бігунець — бігуне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота про людину, дитину тощо бігуне́ць 2 іменник чоловічого роду деталь машини частіше вживається у множині Орфографічний словник української мови
  7. бігунець — див. дитина Словник синонімів Вусика
  8. бігунець — бігуне́ць вул. блощиця (м) Лексикон львівський: поважно і на жарт