біма

(грец. — підніжжя, івр. — кафедра, підмостки)

Підвищення у давньогрецьких і візантійських храмах для вівтаря (порівн. віма).

2. Підвищене триступінчасте місце у синагозі для проголошення проповідей, читання тори і співу канторів, яке часто розміщалося в центрі молитовного залу (синонім — бема). Оточувалося чотирма стовпами, на які спиралися напівциліндричні або хрестові склепіння, що утворювали дев'ятипільну систему покриття. Б. огороджувалася балюстрадою і увінчувалась балдахіном. Інколи (з 1-ої пол. XVII ст.) зводилась у вигляді каплиці з куполом і ліхтариком.