погост

1. У давнину це — торговельний центр міста або центр сільської громади, що мав заїжджий двір для зупинки купців (гостей), дружинників князя, духовних осіб.

2. Згодом, у XII–XVII ст., — кілька сіл, які підпорядковувалися одному приходу.

3. Пізніше — земельна ділянка, де знаходилися кладовище з церквою та житлові будівлі духовних осіб.

4. Сільське кладовище.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погост — ПОГО́СТ, у, ч. 1. У Київській Русі – місце торгу, куди з'їжджалися купці. 2. У Київській Русі з середини Х ст. – адміністративно-територіальна одиниця, велике селище з церквою та кладовищем (цвинтарем). З XVII ст. Словник української мови у 20 томах
  2. погост — пого́ст іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. погост — ПОГО́СТ, у, ч. 1. У Київській Русі — місце торгу, куди з’їжджалися купці. 2. У Київській Русі з середини Х ст. — адміністративно-територіальна одиниця. Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості, погости (Скл., Святослав, 1959, 54). 3. Село у північних районах Росії. Словник української мови в 11 томах
  4. погост — Кладовище, цвинтар, див. кладбище Словник чужослів Павло Штепа
  5. погост — див. кладовище Словник синонімів Вусика
  6. погост — -у, ч. 1》 У Київській Русі – місце торгу, куди з'їжджалися купці. 2》 У Київській Русі з середини 10 ст. – адміністративно-територіальна одиниця, велике селище з церквою та кладовищем (цвинтарем). З 18 ст. погостом називали цвинтар, згодом – сільське кладовище. Великий тлумачний словник сучасної мови