улус

(тюрк.)

Табір юрт або кибиток кочівників.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. улус — улу́с іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. улус — улу́с (тюрк., букв. – народ) 1. Назва стійбищ, поселень, феодальних державних утворень у народів Центральної і Середньої Азії та Сибіру. 2. Родова громада й належна їй земля у народів Центральної і Середньої Азії, Сибіру, а також у калмиків. Словник іншомовних слів Мельничука
  3. улус — -у, ч. 1》 Стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів у Центральній і Середній Азії та Сибіру. 2》 іст. Володіння монгольського хана на території Центральної Азії та Східної Європи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. улус — У монгольських і тюркських кочовиків від початку XIII ст. загал людей, підпорядкованих одному правителю, також назва держав, виділених Чинґіс-ханом для своїх синів; у Росії з XVII ст. адміністративна одиниця на територіях, населених монгольськими і тюркськими народами. Універсальний словник-енциклопедія
  5. улус — Улу́с: — стійбище кочовиків або селище тюрсько-монгольських народів у Сибіру й Центральній та Середній Азії [54] Словник з творів Івана Франка
  6. улус — УЛУ́С, у, ч. 1. Стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів у Центральній і Середній Азії та Сибіру. Виглянуло над Чигрином Сонце із-за хмари, Потягли в свої улуси З турками татаре [татари] (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. улус — УЛУ́С, у, ч. 1. Стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів у Центральній і Середній Азії та Сибіру. Виглянуло над Чигрином Сонце із-за хмари, Потягли в свої улуси З турками татаре [татари] (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  8. улус — Улу́с, -су; -си, -сів (тат. селище) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)