гуртувати
Гуртува́ти. Збирати в одне місце, зосереджувати в одному місці, комплектувати. По столицях (приміром у Відні і в Будапешті) істнують великі центральні складниці книжок, які гуртують систематично усі виданя, що появили ся в границях даної держави або відносять ся до неї (Кузеля, 1910, 4).
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гуртувати — гуртува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- гуртувати — Згуртовувати, єднати, групувати, об'єднувати, консолідувати, братати; п.ф. Словник синонімів Караванського
- гуртувати — -ую, -уєш, недок., перех. Організовувати що-небудь ціле з окремих, самостійних частин, одиниць; об'єднувати. || Об'єднувати однією ідеєю, метою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гуртувати — ЗГУРТО́ВУВАТИ (створюючи між ким-, чим-небудь міцний зв'язок, єдність, зливати в одне ціле на основі спільності поглядів, інтересів, переконань), ГУРТУВА́ТИ, ОРГАНІЗО́ВУВАТИ, ОБ'Є́ДНУВАТИ, ЄДНА́ТИ, З'Є́ДНУВАТИ, ПОЄ́ДНУВАТИ, ЗЛЮТО́ВУВАТИ підсил. Словник синонімів української мови
- гуртувати — Гуртува́ти, -ту́ю, -ту́єш, -ту́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гуртувати — ГУРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Організовувати що-небудь ціле з окремих, самостійних частин, одиниць; об’єднувати. Іде Килигей знайомими місцями, де промайнула молодість, де гуртував торік повстанців супроти Антанти (Гончар, Таврія.. Словник української мови в 11 томах
- гуртувати — Гуртува́ти, -ту́ю, -єш гл. Соединять, собирать вмѣстѣ, въ одно общество, собраніе, въ одну толпу. Желех. Словник української мови Грінченка