1. Українська літературна мова на Буковині

дуга

Дуга́. Веселка, райдуга. В минувшу п’ятницю на сам празник Богоявленія видко було в Чернівцях перед вечером на східній части неба величаву дугу, якої еліті рідко побачити (Б., 1895, 2, 3)

// пол. dęga, dąga — дуга, веселка; стсл. дуга — дуга, веселка (ЕСУМ, 2, 140); порівн. нім. das Regenbogen — веселка, райдуга (букв. дощова дуга), das Bogen — 1) дуга, вигин, 2) арка.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Дуга — Дуга́ іменник жіночого роду населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  2. дуга — [дуга] -ги, д. і м. -уз'і, мн. дугие, дуг дв'і дуги Орфоепічний словник української мови
  3. дуга — -и, ж. 1》 Округла крива лінія. || Те, що має форму округлої кривої лінії. || у знач. присл. дугою і дугами. У вигляді, у формі дуги. Електрична дуга фіз. — один із видів електричного розряду між близько розміщеними електродами. 2》 мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дуга — 1. лук 2. це до воза Словник чужослів Павло Штепа
  5. дуга — До дуги й удила не достає тільки воза й кобили. Жарт про бідного, який не має ні воза, ні коня. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. дуга — Веселка Словник застарілих та маловживаних слів
  7. дуга — див. держак; кривий Словник синонімів Вусика
  8. дуга — Частина кривої, що міститься між 2 точками; еквівалент відрізка прямої. Універсальний словник-енциклопедія
  9. дуга — в дугу́, зі сл. зігну́ти, зігну́тися і т. ін. Дуже, надто. За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (М. Коцюбинський); Дід Прокіп, зігнутий в дугу, так як би чогось пильнуючи під ногами, з’являвся у завулку (П. Панч). в три дуги́. Фразеологічний словник української мови
  10. дуга — ДУГА́, и́, ж. 1. Округла крива лінія. Поблискуючи на сонці полірованим металом, диск летів у поле, описуючи в повітрі широку дугу (Собко, Біле полум’я, 1952, 185); // Те, що має форму округлої кривої лінії. Словник української мови в 11 томах
  11. дуга — Дуга, -ги ж. Дуга — согнутая линія или согнутый дугою предметъ; часть различныхъ снарядовъ. Шух. І. 98, 199, 224, 225, 228, 278. Также дуга въ упряжи. Ой ти старий дідуга, ізогнувся як дуга. н. п. Гне з лози дугу. Дід за дугу, а баба вже й на возі. Ном. № 5768. ум. дужка, дужечка. Словник української мови Грінченка