підшепт

Пі́дшепт.

1. Нашіптування, намовляння, підмовляння, намова. Вмісто поборювати ворожу, нас погубляючу систему подає та часопись ще поміч волоским підшептам доходити до ух руских. Маємо на думці допись з Чункова, котру „Буковиньски Вѣдомости“ в числі 18. з с.р. подали до відомости без всякої резерви (Б., 1895, 39, 2); До Ради належали члени з усіх територій України так, що Національна Рада була також виявом української соборної державності. Це якраз було причиною, що чужі аґенти, а за їх підшептами і деякі наші люди, постаралися ту Національну Раду роздвоїти (Галіп, Спомини, ч. 3-4, 98);

/ частіше мн. Підступи. Я постановила собі вже в сотий раз [...] сторожити над нею, що в погоні за красою не зважала на зловісні підшепти перепон життя і була би не одно горе перетерпіла, коли б не я (Коб., Valse melancolique, 91).

2. Спонукання, спонука. — А з мене ти б также сміявся? — запитала свавільно і немов під впливом якого внутрішнього підшепту та й вдивилася в його лице (Коб., Природа, 16)

// пол. podszept — нашіптування, намовляння, підмовляння.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me