чура
Чу́ра. Джура, ад’ютант. Перед трумною ішло духовеньство, офіцири і гофмайстер двора бл[аженної] п[ам’яти] Арх[икнязя] Альбрехта, по обох боках трумни ішло по 8 чурів зі сьвічками і ґвардия (Б., 1895, 7, 2).
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чура — Чу́ра, джу́ра: Чура́: — джура, зброєносець [4] — джура, зброєносець і підручний рицаря чи військового начальника [12] — джура, зброєносець; також: паж [XII] — джура, паж [5,7] — зброєносець у козацької старшини [54] — козацький слуга-товариш, зброєносець [51] Словник з творів Івана Франка
- чура — ЧУ́РА, и, ч., діал. Джура, слуга. Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! (Т. Шевченко); Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач, а за ним його чура (П. Словник української мови у 20 томах
- чура — -и, ч., діал. Джура. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чура — ЧУ́РА, и, ч., діал. Джура. Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! (Шевч., II, 1963, 257); Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач, а за ним його чура (П. Куліш, Вибр., 1969, 134). Словник української мови в 11 томах
- чура — Чура, -ри м. = джура 1. То козак йому промовляє: «Чуро мій, чуро, вірний слуго!» АД. І. 248. Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: «Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого». н. п. Словник української мови Грінченка