призначення організації і навколишнє середовище

(англ. оrganizational purpose and environment)

аспект організаційної структури, що стосується зовнішнього середовища. Просто маса речей в оточенні організації не становить ніякого інтересу для менеджера. Цю масу треба звести до чогось загального, систематизувати і структуризувати на основі визначених відмітних ознак, тобто призначення організації і її конкретних цілей. Це призначення трансформує “просту масу речей” у щось “значиме, релевантне і таке, що становить інтерес для організації”.

Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети чи цілей. Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:

– наявність, принаймні, двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;

– наявність хоча б одної спільної мети;

– наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура має відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Американські економісти М. Мейсон, М. Альберт та Ф. Хедоурі виділяють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).

Зовнішнє організаційне середовище включає елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології та економічні умови. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище та середовище завдань.

Загальне середовище — це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони включають в себе соціальні, демографічні та економічні фактори, які в рівній мірі впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції, ріст числа сімей, в яких працюють чоловік і жінка). Зовнішні фактори — це переважно неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів і їх дії, зрештою, на внутрішню структуру і процеси в організації.

Зовнішнє середовище організації — це сили, зовнішні щодо організації, які впливають на її результативність.

Функціональні сфери зовнішнього середовища такі.

Соціальне середовище. Зростання населення, розвиток культури, освіти визначають характер зростаючого потенційного ринку; вимірювання потреби в кількості і якості благ, які споживаються (продуктів, житла, комфорту), зміна стилю життя призводять до трансформації понять зайнятості та відпочинку, здорового способу життя, комфорту житла, а все разом — мотивація для зміни виробництв благ і послуг.

Правове середовище. Всі бізнесорганізації працюють в юридичних рамках, норми права регулюють поведінку бізнес-організацій і вирішують спори, конфлікти між ними і суспільством загалом. Тому розвиваються закони, контрактне право, захист споживачів тощо.

Державне середовище. Держава в економіці може відігравати три різні ролі: невтручання держави в процеси економіки (вільний ринок); радикальне втручання в економіку (соціалізм і комунізм); прагматичне втручання, тобто узгодження політичних поглядів, індивідуальної ініціативи, прибуткової мотивації, ринкових сил (ринок, що регулюється).

Політичне середовище. Внутрішній ринок знаходиться під впливом політичних подій і рішень, аналогічно цьому політичні фактори можуть впливати на операції в сфері міжнародного бізнесу.

Технологічне середовище. Динаміка попиту і пропозиції на ринку праці, ресурсів і фінансів впливає на темпи інноваційних процесів у технології.

Сили конкуренції стимулюють процес розвитку технологій. Економічне середовище. Процеси виробництва продукції та послуг завжди знаходяться в конкретному зв’язку з економічним середовищем: рівнем зайнятості, платіжним балансом, темпами економічного росту. Ресурсне середовище. Економісти вважають, що ресурси, які споживаються людством, завжди обмежені.

Цей принцип можна вважати правильним, якщо йдеться про ресурси, які не вимагають глибокої переробки. У випадку, якщо використовуються високі технології і ресурсами є квазічастинки та компоненти енергії, то можна стверджувати, що ресурси на землі не обмежені. Проблемою виробництва є інший аспект: навчитися отримувати необмежену кількість ресурсів, не порушуючи при цьому стійкості та рівноваги параметрів оточуючого середовища, які визначають тривалість перебування людства на землі.