уроки класичного менеджменту

(англ. сlassic management lessons)

урок 1: координація і конфлікт (coordination and conflict) — один з уроків класичного менеджменту, підданий сумніву в ході управлінської практики в новий час. Тепер дедалі частіше говорять про те, що координація — це зовсім інший стан справ. Координація припускає цілеспрямоване втручання, а отже, наявність плану, мети і завдань. Однак конфлікт, про конструктивну користь якого говорять тепер як про генератор інновацій і нових ідей, може призвести до зменшення продуктивності, втрати орієнтації й інтересу до продуктивної праці.

Урок 2: достоїнство і борг (dignity and duty) — положення про те, що кожна людина, прийнята компанією на роботу, повинна виконувати свої обов’язки, тобто робити задану їй роботу за погоджену з керівництвом заробітну плату. Водночас робітник вправі очікувати, що керівництво не принижуватиме його гідність. Однією з найважливіших причин, чому не виправдалися очікування капіталізму на загальний добробут, є те, що цей капіталізм виявився надто патерналістським і позбавив робітників їхнього достоїнства. Як наслідок обов’язок робітника працювати переродився в його залежність, а залежність — у недовіру.

Урок 3: ефективність і зміни (efficiency and change) — ефективність в одному з фундаментальних положеннь класичного менеджменту допомогла свого часу розв’язати багато проблем, підвищити продуктивність праці і рівень доходів. Але в цьому тлумаченні ефективність припускає стійкий порядок, спеціалізацію, стандартизацію і тверду структуру. З огляду на те, що порядок та інновації суперечили одне одному, гнучкість, адаптивність і навіть творчість залишалися на задньому плані. Тепер стало зрозуміло, що вилучення одного з названих факторів за рахунок іншого зовсім нереальне в сучасній управлінській практиці.

Урок 4: призначення і доля (purpose and fate) — дилема, що стоїть перед менеджерами: чи спроможні вони самі формувати своє майбутнє і майбутнє своєї організації або стати жертвами сліпої долі? Вибір альтернативи уявляється в такий спосіб. Заяву місії, мету і стратегію не слід розглядати як ланцюги, що зв’язують ініціативу організації і обмежують її здатність реагувати на нові цілі й ідеї. Стратегія — це та генеральна мета, у рамках якої керівники завжди шукатимуть і знаходитимуть можлиуправлінські функції майстравості для нетрадиційних підходів до прийняття рішень.

Урок 5: раціональність і людська недосконалість (frationafity and human frailty) — нездатність людини вирішувати складні проблеми через недостатні знання і неповну інформацію. Типовий менеджер має лише обмежені знання навіть найпростіших проблем, з яких він має приймати рішення. Водночас, практика показує, що менеджери в змозі знайти цілий ряд відповідей у межах своєї обмеженої раціональності.

Урок 6: відповідальність і компроміс (responsibility and compromise) — на противагу класичній традиції, де менеджмент розглядається як економічний інститут, що відповідає за ефективне виробництво і в остаточному підсумку за рентабельність, сучасні уявлення про менеджмент сильно відрізняються від колишніх. Тепер менеджмент вважається частиною всього суспільства й у такий спосіб є відповідальним перед вимогами з боку суспільства. Бізнес і менеджмент існують на догоду всьому суспільству, а якщо вони йому не служать, їм не буде дозволено існувати в їхній теперішній формі.

Урок 7: наука і мистецтво (science and art) — ідея про те, що власне менеджмент — це і наука, і мистецтво, тобто “наукові підходи до проблем управління тісно переплітаються з символічними чи міфічними уявленнями про організацію й управлінську працю”. Дослідження показують, що методи природничих наук не завжди реалізуються в менеджменті і непридатні для опису й оцінки.

Урок 8: спеціалізація і зміст (specialization and matter) — положення про те, що, з одного боку, спеціалізація і поділ праці створили умови для швидкого росту продуктивності праці, ця їхня роль збережеться і надалі із розвитком сучасного індустріального суспільства. З іншого боку, монотонність спеціалізованої праці і пов’язані з цим стреси змушують менеджерів так організувати процес праці і робоче місце, щоб робота мала певний сенс для робітників і давала їм задоволення навіть в умовах дуже вузької спеціалізації.

Урок 9: технології і політика (techniques and politics) — організація, планування і власне управління не залишають керівникові достатньо часу для того аби займатися футуристичними вправами. Але той факт, що йому необхідно координувати роботу багатотисячного персоналу і розпоряджатися мільйонними капіталами, ставить до керівника певні вимоги політичного характеру. Свою політику він проводить різними способами — делегує повноваження підлеглим, підбирає перспективні кадри чи налагоджує різнобічні зв’язки з громадськістю.

Урок 10: універсальне і ситуативне (universal and situational) — уявлення про те, що всі принципи, розпорядження і рекомендації в менеджменті мають лише відносну значимість. Хоча існують певні фундаментальні істини, успадковані від класичного менеджменту, у своїх рішеннях керівники повинні враховувати дію факторів навколишнього середовища. У міру інтернаціоналізації ділових і економічних відносин великого значення набувають ситуативні фактори, а сама управлінська теорія здобуває відносний характер.