виробнича кооперація

рос. производственная кооперация

форма виробничих, міжвиробничих і міжгалузевих зв'язків. Базується на юридичне оформленій єдності суб'єктів кооперації (виробничих підприємств, об'єднань регіональних, міжрегіональних або міжнаціональних, об'єднаних чи розмежованих, конкретизованих, спеціалізованих за певними виробничо-технологічними ознаками) щодо спільних дій для створення матеріальних благ, зокрема виробництва особливо важливої, надскладної продукції, великомасштабного будівництва, реалізації крупномасштабних державних і міждержавних проектів. Це один із шляхів удосконалення суспільної організації виробництва, його спеціалізації, концентрації, вдосконалення технології, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, раціонального використання ресурсів і зростання ефективності і прибутковості. В.к. буває тимчасова й постійна, за рівнем спеціалізації — предметна (головне підприємство одержує від інших підприємств готову продукцію для комплектування певного виду продукції), подетальна (коли головному підприємству постачають окремі деталі, вузли), технологічна (коли одне підприємство постачає іншому напівфабрикати або виконує окремі виробничі операції). Основним показником рівня кооперування є питома вага вартості напівфабрикатів у загальній вартості продукції головного підприємства.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me